Выбрать главу

Фейлан проіґнорував запропоновану суперником жертву і посунув уперед пішака, відкриваючи шлях для білопольного князя. Кіннан приречено зітхнув і поклав на бік короля, визнаючи свою поразку. Відтак простягнув руку до вази і взяв звідти вже п’яте за час їхньої партії тістечко. Він дуже любив солодощі, і коли допадався до них, то їв без міри, мов мала дитина.

— Я, звісно, не заперечую, задум Падерай досить непоганий, — знову заговорив Кіннан. — Але він хисткий і непевний, тому треба мати й запасні варіанти.

— Так, твоя правда, — погодився з ним Фейлан. — Та тільки запасні варіанти через те й називаються запасними, що до них вдаються лише в тому разі, коли не спрацьовує основний план.

— Я це розумію, просто мене втомлює наша бездіяльність. Я не такий терплячий, як ти, не люблю пасивно стежити за подіями… надто ж якщо вони розгортаються з біса повільно. А я тим часом мушу жити звичним життям, займатися повсякденними справами і вдавати, ніби все в мене гаразд. Знаєш, іноді я заздрю тобі, твоїй свободі.

Фейлан глузливо зиркнув на нього.

— Ну, ти можеш легко здобути таку свободу. Просто вийди на Керноґ Блатай і продемонструй людям своє володіння темною енерґією. Якщо встигнеш утекти, перш ніж тебе на місці ухекають, станеш вільним, як я.

Кіннан коротко і трохи ніяково розсміявся.

— Вибач, Фейлане, я сказав дурницю. Звичайно, твоєму становищу не позаздриш, але погодься, що в тебе не все аж так кепсько. Принаймні, тепер ти не боїшся, що тебе викриють…

— Бо мне вже викрили.

— Атож, викрили. Проте не схопили, ти вчасно накивав п’ятами. А як буде зі мною, хтозна. Чи вдасться мені уникнути підозр, а коли ні, то чи спрацює моє чуття на небезпеку, чи, може, я до останньої миті ні про що не здогадуватимусь і одного паскудного дня потраплю до рук відьом… — На цю думку Кіннан здригнувся, квапливо доїв тістечко й запив його кількома ковтками чаю. Потім підвівся з крісла, буркнув „зачекай“ і вийшов з кімнати; а за якусь хвилю повернувся й передав Фейланові два грубенькі часописи, які ще пахли свіжою типоґрафською фарбою. — Ось, тримай, учора надійшли. Я вже прочитав, що мене цікавило.

Це були останні числа університетських „Новин алхімії“ та „Успіхів чаклунських наук“. Фейлан подякував, швидко переглянув зміст обох часописів, після чого повернув їх Кіннанові.

— Заберу іншим разом. Сьогодні я маю ще одну справу, тож вони мені заважатимуть.

— А що за справа? — поцікавився Кіннан. — Твоя особиста чи якесь завдання від Ан Нувіну?

— Завдання, — не став приховувати Фейлан. — Але з Первісною воно ніяк не пов’язане. Це окрема місія. На жаль, нічого розповісти про неї не можу.

— Навіть не натякнеш?

— Навіть не натякну. Даруй.

Кіннан скрушно зітхнув.

— Шкода, я б залюбки тобі допоміг. А то вже втомився від бездіяльності.

— Ой, облиш! — пирхнув Фейлан. — Кому-кому, а не тобі скаржитися на бездіяльність. Ти з ранку до вечора працюєш в Університеті, а от я справді байдикую. Тому мене й навантажують додатковою роботою. — Він спохмурнів. — І повір мені на слово, ця робота тобі б зовсім не сподобалася. Аж ніскілечки…

За півгодини, коли вже почало сутеніти, Фейлан попрощався з Кіннаном аб Мадоґом, перемістився в Тиндаяр і рушив на північний схід від Кованхара, в напрямку Лахліну. Ще й тижня не минуло від часу його першого візиту на цей клятий острів, а він уже мусив повертатися туди для виконання нового завдання. Як і попереднє, воно стосувалося принца Лаврайна, тільки цього разу Фейлан мав наказ не рятувати його, а вбити. Причому вчинити вбивство прилюдно й обставити все так, щоб ні в кого не залишалося жодного сумніву — це справа рук чаклуна.

Розрахунок Ан Нувіну був очевидний. Ще після розмови з Лаврайном, коли той розповів про свої подальші плани, Фейлан дійшов висновку, що принцова втеча не завдасть королю Імарові великої шкоди. А може, навпаки — лише зіграє йому на руку. Якщо ув’язнений Лаврайн згуртовував ворогів короля, то на свободі він зі своїми амбіціями міг посіяти між ними розбрат, розколоти їх на два табори — поміркованих, які були готові на певні поступки, щоб уникнути кривавого протистояння в країні, та непримиренних, що прагнули перемоги за будь-яку ціну.