Повільно, намагаючись не робити різких рухів, які можна було б розцінити за вияв аґресії, Фейлан підвівся й сів на підлозі. Для того, щоб стати на ноги, він почувався ще надто кволим.
— Бачу, вам уже краще, професоре, і ви готові до розмови, — озвалася дівчина. Голос у неї був ніжний та мелодійний і водночас надзвичайно владний. У цій владності не вчувалося ні найменшого фальшу, ані дрібки недоречної пихи, такої властивої для вискочнів; вочевидь, вона змалку звикла віддавати накази і вважала свою вищість над рештою людей цілком природною. — Мушу зізнатися, ви трохи розчарували мене своєю стриманістю. Якби спробували втекти через Тиндаяр або утнути ще якусь дурницю, я б залюбки вас убила.
— Але чому, пані? — запитав Фейлан якомога миролюбнішим тоном. — Хіба ми вороги? Я ж вас навіть не знаю.
— Проте це не завадило вам стати на моєму шляху, — осудливо мовила дівчина. — Минулого разу ви влаштували втечу принцові Лаврайну — і не думайте заперечувати, я знаю, що це ваша робота. А сьогодні знову прийшли і націлилися на Бланах, де якраз перебуває Лаврайн. Сумніваюся, що це була випадковість. Навіщо він вам? Чого ви добиваєтеся? Тільки раджу говорити правду. Якщо я спіймаю вас на брехні, ви про це дуже пошкодуєте.
Фейлан у цьому не сумнівався. Та й не бачив підстав хитрувати. Тому відповів чесно:
— Я мав завдання вбити його.
Дівчина кивнула, нітрохи не здивована цими словами.
— Що ж, лоґічно. Серед інших я розглядала й такий варіант. Не надто витончено, але ефективно: спершу звільнити Лаврайна, допомогти дістатися до поборників, а згодом прилюдно вбити його, видавши себе за одного з чаклунів-повстанців, і таким чином прямо пов’язати їх з королем.
„Отакої!“ — подумав Фейлан. — „То, виходить, там кілька чаклунів! Це вже не бунт, а справжнє чаклунське повстання. І даю руку на відсіч, ця дівчина ним керує. Вона дуже сильна, надзвичайно сильна — в усьому Кованхарі знайдеться лише троє-четверо сильніших за неї, а що вже говорити про Лахлін… А ще, судячи з гордовитих манер, вона знатного роду. Може, навіть князівського.“
— Мені дуже прикро, пані, — сказав він уголос. — Я й сам від цього не в захваті. Але нічого тут не вдієш — доводиться коритись волі Темного Володаря. Не нам судити про його задуми, наш обов’язок — служити йому.
Фейлан чекав, що дівчина не повірить і вимагатиме доказів. Час від часу, втім, дуже рідко, серед чорних зустрічалися самозванці, які виправдовували свої негідні вчинки якимсь вигаданим завданням від Ан Нувіну. Та рано чи пізно всіх їх заганяли на слизьке й суворо карали за блюзнірство — як правило, карали на смерть.
Проте юна чаклунка не стала піддавати сумніву Фейланові повноваження.
— Я, професоре, й думки не припускала, що це ваша особиста ініціатива. Жоден притомний чаклун, що має бодай краплю честі та гідності, не буде з власної волі підігравати поборникам. Безумовно, ви дієте з примусу, всупереч своїм переконанням, але це не знімає з вас відповідальності за ваші вчинки. Вам не годиться бути сліпим виконавцем чужої волі, це просто принизливо для людини з таким блискучим і гострим розумом. Ви мусите все зважувати й самостійно вирішувати, які накази варті того, щоб їх виконували, а які слід іґнорувати.
Фейлан уп’явся в неї ошелешеним поглядом.
— Пані, як ви можете так говорити! Це ж накази Темного Володаря!
Дівчина байдуже стенула плечима.
— Ну то й що? Ви освічена людина, професоре, кованхарський науковець. Невже ви серйозно вірите в безмежну мудрість і непохибність Китрайла? Якби це було так, він би не скнів зараз в Ан Нувіні, а панував у Кейґанті. Я дуже сумніваюся, що його повстання проти Творця мало на меті саме те, чим воно в підсумку закінчилося — падінням з Небес у похмуру безодню пекла. Китрайл став Темним Володарем не з власної волі, а через свій прорахунок. Він просто невдаха космічного масштабу — прагнув влади над усім Всесвітом, а натомість мусив задовольнитись Ан Нувіном, яким погидувала решта диннеші.
Ці крамольні слова не викликали у Фейлана ні страху, ні гніву, ні обурення. Він лише був безмірно здивований.
— Я вас не розумію, пані. Що ви робите з такими поглядами в Темному Братстві?
— Я не належу до вашого нікчемного Братства, — різко відповіла дівчина. — І не збираюсь до нього приєднуватися.
— Ну, гаразд, нехай так. Проте ви володієте темною енерґією, ще й маєте доступ до Тиндаяру. Де ж іще могли це отримати, як не на службі в Ан Нувіну?