…Позаяк професор аб Нейван відомий усьому Університетові своєю кришталевою чесністю та науковою сумлінністю, ми публікуємо його роботу ще до одержання належних підтверджень з Ленніру. Не маємо жодного сумніву, що наведені в статті факти цілком відповідають дійсності, а отже, можемо з певністю говорити, що й цього разу чаклунська наука випередила відьомську. Крім того, аналіз послідовності подій дозволяє припустити, що професор аб Нейван розгадав символіку Пророцтва про Першу (яке, за всіма ознаками, було невідворотним) ще до його остаточного здійснення. Проте ми поки утримаємося від оголошення про таку сенсацію і дочекаємося, коли надійде лист із Ленніру, де буде вказано точну дату відречення принцеси Ейрін від прав на престол і батькового імені, а також час прийняття її двоюрідною сестрою, Фіннелою вер Ріс, рішення поїхати на навчання до Абервенської школи для дівчат-чаклунок.
За дорученням редакційної колеґії,
Пиліб аб Махавін, м. м. ф., д. ч. н., [2]
професор кафедри пророцтв і яснобачення.
Тепер, з появою цієї статті, склалася досить дражлива ситуація. Можна було не сумніватися, що як не сьогодні, то завтра Ріана дізнається про неї з листів своїх подруг-відьом, і Шимас мало не з нетерпінням чекав, як вона відреагує. Припускалося, що він і досі не в курсі її безсоромних маніпуляцій з пророцтвом, і Ріана, звичайно ж, нічого йому не скаже. Ти чи дуже вона сердитиметься? Чи намагатиметься відстояти свою першість у тлумаченні бодай перед відьмами? Чи, може, їй вистачить нахабства заперечувати Шимасові заслуги і в чаклунському середовищі?..
Відігнавши ці думки, Шимас поринув у читання інших статей із „Філософського вісника“ і за цим заняттям не зчувся, як почало сутеніти. Лише коли йому стало важко розбирати слова, він нарешті схаменувся, склав аркуші до теки і вже збирався був повернутися до трактиру, аж тут побачив на дорозі, що зміїлася між пагорбами, самотнього вершника. Вірніше, вершницю — в якій непомильно розпізнав Ріану. Попри сутінки та значну відстань, це було неважко, бо видавалося геть неймовірним, щоб якій-небудь знатній вантайнській жінці, до того ж високій та худющій, мов тростинка, заманулося ввечері прогулятися за місто без охорони.
Ріана, в свою чергу, помітила Шимаса, помахала йому рукою й швидше погнала коня. Коли вона під’їхала, з трактиру прожогом вибіг молодий слуга, запопадливо підхопив вуздечку, зачекав, поки відьма спішиться, і повів коня до стайні. Тут-таки примчав і Колвин, що аж сяяв від щастя знову бачити свою пані. Ріана терпляче вислухала його запевнення у відданості й готовності прислужити, запитала, чи він уже вечеряв, а отримавши ствердну відповідь, наказала йому йти спати.
Колвин неохоче, але слухняно подався назад до трактиру, а Ріана підійшла до Шимаса. Її задоволений вираз обличчя свідчив, що вона має гарні новини.
— Доброго вечора, професоре.
— І вам доброго, леді Ріано, — відповів він. — Як справи в порту?
— Все гаразд. — Ріана вмостилась на лавці поруч із ним і поклала біля себе маленьку сумочку зі шкіри роскоманського крокодила. — Я вже найняла корабель. Вирушаємо завтра по обіді.
Шимас заскочено зиркнув в неї. Хоч він і не сумнівався в Ріаниній діловій хватці та в її здатності зачарувати будь-якого судновласника брязкотом золотих мінеганських марок, проте ніяк не чекав, що вона впорається вже першого ж дня.
— Справді? Все було так просто?
— Тут немає моєї заслуги, нам елементарно пощастило. Корабель „Шерен Ейнарах“ найняли для перевезення на Ініс Енлі зерна та гречки, а заплатили як за рейс в обидва кінці. Там цього року стався неврожай, тому ціни на продовольство різко зросли. Звичайно, капітан, він же власник судна, не збирався йти назад без вантажу, планував закупити задешево овечу вовну, але моя пропозиція сподобалась йому більше. Тільки він висунув умову, що на зворотному шляху ми відхилимося від прямого курсу й зайдемо на Талев Ґвалах, де він на одержані від мене гроші наб’є свої трюми тамтешнім чаєм.
— А в нього губа не з лопуцька, — зауважив Шимас. — Та загалом угода непогана.
„А якщо цей капітан виявиться гостинним та чемним чоловіком,“ — подумав він, — „я зведу його з Пилібовими родичами. І обом сторонам буде від цього зиск.“ — Рідня Шимасового колеґи, того самого професора аб Махавіна, мешкала на південному острові Талев Ґвалах і володіла кількома великими чайними плантаціями.
2
В абрадських університетах існує три вчені ступені (не плутати зі званнями): бакалавр, майстер і доктор. Як видно з підпису, Пиліб аб Махавін є майстром маґії та філософії й доктором чаклунських наук. Звичайно, він також є й бакалавром, але доктори та майстри цей ступінь у своїх титулах уже не вказують.