Проте зараз у цьому потреби не було. Минувши дві ґалереї, Бренан дістався до Відьомської Вежі, залишив свій супровід у товаристві мінеганських ґвардійців, а сам піднявся на третій поверх і постукав у Шайнині двері. У відповідь спрацювали чари і просто на дверях з’явився напис: „Коли щось треба, я в Брігід.“
У Брігідиному помешканні він застав не лише сестру, а й Фінвара аб Дайхі — свого колишнього суперника, теперішнього непевного союзника і, ймовірно, майбутнього свата. При Бренановій появі у вітальні, гладкий лорд вибрався із широкого крісла й церемонно вклонився.
— Моє шанування, лорде-наступнику.
— Доброго ранку, лорде Фінваре, — відповів Бренан, нітрохи не здивувавшись його присутності. — Ви ще й досі не домовилися?
Фінвар аб Дайхі був уповноваженим від Ради Лордів у питаннях Бренанової освіти, а Брігід мала такі самі обов’язки, покладені на неї найстаршими сестрами, тому наполягла, щоб він погоджував з нею кандидатури вчителів і взагалі весь план майбутніх занять. Звичайно, Фінвар не мусив цього робити і міг просто сказати їй, що навчання Бренана, як відьмака, жодним чином не пов’язане з його навчанням, як наступника катерлахського престолу. Проте він розумів, що Брігід однаково не відчепиться, і визнав за краще піти на певні компроміси. Досягти цих компромісів виявилося дуже нелегко.
— Залишилося тільки одне-єдине питання, — відповів Фінвар. Дочекавшись, коли Бренан сяде на диван поруч із Шайною, він і собі всівся в крісло. — Я пропоную свого викладача історії, однак леді Брігід рішуче не погоджується. Хоче й далі навчати вас цій науці.
— А чому б і ні, — знизав плечима Бренан. — Сестра Брігід чудова вчителька, її розповіді цікаві та повчальні. До того ж вона була сучасницею багатьох подій, які для нас є давньою історією.
На Фінваровому обличчі відбилося сум’яття, і він боязко зиркнув на Брігід. Рідко спілкуючись із відьмами, гладкий лорд не знав, що вони, на відміну від звичайних жінок, сприймають згадку про свій вік мало не за комплімент.
— Я, лорде Бренане, не ставлю під сумнів ні вчительських здібностей, ні компетентності леді Брігід, — промовив Фінвар аб Дайхі. — Наразі йдеться про інше, а саме про висвітлення історичних подій та їхнє трактування. Як майбутньому королю Катерлаху, вам важливо знати, відчувати й розуміти історію з позицій наших державних інтересів, образно кажучи, дивитись у минуле очима катерлахця. А за всієї моєї поваги до леді Брігід, я дуже сумніваюся, що вона навчить вас такому поглядові на історію.
— А чого навчатиме ваш учитель, лорде Фінваре? — озвалася Шайна. — Справді катерлахському поглядові чи, може, вашому особистому?
— Боронь Диве, пані, в жодному разі! Та й про який же особистий погляд може йтися в моєму випадку? Якби я був ґрафом, то ви б іще мали підстави підозрювати мене в намаганні перебільшити досягнення мого роду, створити в лорда Бренана хибне враження, буцімто мої предки відігравали провідну роль у катерлахській історії. Але ж я ні від кого не криюся з тим, що ще на початку цього століття вони були пересічними поміщиками, купцями та промисловцями і навіть не мріяли про будь-який вплив на державні справи.
— Історію спотворюють не лише для того, щоб звеличити своїх предків, — наполягала Шайна. — Також її спотворюють і з метою отримати зиск від майбутнього. Ми просто не можемо допустити, щоб такий важливий предмет викладала нашому братові людина, призначена вами й підзвітна вам, а тому цілком залежна від вас.
Брігід згідно кивнула:
— Саме так, лорде Фінваре. Ми визнаємо слушність ваших міркувань, історія й справді дуже суб’єктивна наука, тому при її вивченні багато важать погляди викладача. Та якраз із цієї причини я заперечую проти обраної вами кандидатури.
— А я з цієї ж причини, — сказав Фінвар, — не можу погодитися на те, щоб ви викладали лордові-наступнику історію. Принаймні, історію Катерлаху. Я вас дуже шаную, леді Брігід, але сумніваюсь у вашій спроможності відсторонитися від інтересів Відьомського Сестринства. Свідомо чи несвідомо, ви завжди будете їх відстоювати.
— А моя думка нікого не цікавить? — озвався Бренан. — Можливо, я маю прийнятне для всіх рішення.