Джунґлі повнилися різноголосим гомоном — від цвірінькання численних пташок до віддалених криків великих звірів. Перед будинком, на довгій міцній ліані гойдалася здоровенна й потворна мавпа з безволосим задом, нітрохи не схожа на маленьких і кумедних шогірських мавпочок, яких так полюбляють тримати в своїх замках та палацах абрадські вельможі. Мавпа кривила свою гидку пику, сердито гухкала і дивилася лютими очиськами на Фейлана, що стояв біля відчиненого вікна. Мабуть, раніше на місці будинку було її улюблене дерево, і вона досі не могла змиритися з тим, що його зрубали. Тому час від часу приходила сюди й таким чином висловлювала своє обурення зайді, який нахабно з’явився посеред джунґлів невідь звідки і зруйнував її оселю.
Фейлана нітрохи не лякав мавп’ячий гнів. Він міг би легко спопелити тварину чорними чарами, проте не робив цього, бо її візити його розважали. Особливо, коли вона намагалася забратись у дім і натрапляла на охоронні плетива, які боляче її жалили. Крім того, він цінував, що ця мавпа, на відміну від решти тутешніх звірів, не боялась його.
Врешті Фейлан відвернувся від вікна і зміряв поглядом шістьох чаклунів, що зібрались у кімнаті. Його люди, його підлеглі — тепер він був керівником свого власного темного кола. Найелітнішої ґрупи чорних чаклунів, що мали доступ до Тиндаяру. Четверо з них, як і сам Фейлан, раніше підкорялися Кіннанові аб Мадоґу, цьому йолопові, котрий примудрився загинути від першого ж удару Шимаса аб Нейвана. Решта його колеґ виявилися обачнішими: вони тримались осторонь сутички, а коли переконалися, що відьма з мечем перемагає і її просто неможливо зупинити, розважливо забралися геть. На щастя, Темний Володар не став їх за це засуджувати, а навпаки, оцінив їхню поміркованість, тому доручив їм і далі виконувати місію, пов’язану з Ейрін вер Ґледіс. А ще Фейлан надзвичайно тішився з того, що тепер він не займатиметься Лахліном і більше не матиме справи з відступниками, які там хазяйнують. За словами демона, це завдання було покладено на Ґлиніш вер Лейфар. Фейлан припускав, що для цього їй доручено зібрати й очолити окрему ґрупу, але точно не знав, бо після тих прикрих подій півторатижневої давнини з нею не зустрічався. Та й не хотів зустрічатися — що менше йому буде відомо про той клятий Лахлін, то спокійніше він почуватиметься…
Четверо із шести Фейланових підлеглих, що вишикувались уздовж глухої стіни, де висіла велика карта Континентальної півкулі, були вдягнені, як і він сам, у чорні шовкові мантії з каптурами. Ще двоє стояли біля дверей у самому лише спідньому; це були новачки, одного з яких обрав сам Фейлан, а другого рекомендував його заступник, Нейл аб Ільсвин. Схиливши голови, вони сумирно чекали подальших наказів.
— Дешине, підійди, — урочисто мовив Фейлан.
Молодий чаклун, аспірант із Кованхара, підступив до нього і вклякнув навколішки, молитовно склавши на грудях руки.
— Я, Дешин аб Едан, нікчемний слуга Темного Володаря Ан Нувіну, засвідчую, що мій попередній темний майстер звільнив мене від присяги. Відтак прошу вас, темний майстре, прийняти мене до вашого кола і присягаю коритися вам у всьому, виконувати всі ваші накази та розпорядження, самовіддано служити під вашою орудою нашому великому Володарю, господареві Смерті та Пітьми.
— Я приймаю тебе до нашого кола, — відповів Фейлан, поклавши долоню йому на маківку. — Тепер ти один із нас, пов’язаний з нашим колом через мене, і лише моя смерть або моя власна воля може звільнити тебе від цього зв’язку.
— Хай буде так! — урочисто проказали чаклуни в чорному.
Нейл аб Ільсвин узяв з круглого столу посеред кімнати одну з двох мантій і надяг її на Дешина. Той підвівся, накинув на голову каптур, низько вклонився Фейланові, а потім решті своїх нових товаришів по темному колу, і приєднався до їхнього гурту.
Серед простих людей та звичайних чаклунів побутувала думка, що чорні неодмінно влаштовують свої обряди о нічній порі, але це була дурниця. Певна річ, навернення на службу Ан Нувінові відбувалося переважно вночі, бо більшість неофітів отримували владу над темною енерґією вві сні. А решта церемоній не мали жодної прив’язки до часу і могли проводитися коли завгодно. Фейлан, попри своє служіння Темряві, віддавав перевагу денній порі.
Далі присягнув сорокарічний Адерин аб Ронан з Тір на х-Ейдалу. Фейлан витримав за нього справжню битву з його попереднім темним майстром, який навідсіч відмовлявся відпускати такого цінного підлеглого. Зрештою довелось апелювати до демонів, які вві сні приструнчили впертюха, і на ранок він поступився.
Семеро чаклунів у чорних мантіях поставали довкруг стола і взялися за руки.