— Цікаво, що ти собі думав, коли погодився йти на Тір Мінеган? — запитав Пиліб після того, як Шимас розповів про свою та Ріанину зустріч із найстаршими, під час якої троє з них, Левелла вер Арвен, Майрен вер Дервіл і Енид вер Ґвенліан, переконували його поступитися плащем, бо, мовляв, чаклунам однаково непідвладні ґвифінські чари. — Вони ж могли любісінько його забрати. І, напевно, так би й учинили, якби не твоя участь у порятунку леді Ейрін.
— Насправді я не збирався туди йти, — сказав Шимас. — Вирішив, як доберемося до Мінегану, попросити леді Ріану, щоб випустила мене в Івидоні. Вона б мені не відмовила. Але тоді все так закрутилося, що було вже не до того. Коли нарешті демони та чудовиська порозбігались, леді Ейрін ледве трималася на ногах, треба було швидше вибиратись із Тиндаяру. І взагалі, відьми виявилися не такими падлюками, як я думав. Просто раніше судив по тутешніх відьмах і гадав, що в Кованхарі вони ще більш-менш стримують себе, зрештою ж, перебувають на чаклунській території. Аж ні — вони всюди поводяться однаково. І на Тір Мінегані не гірше, ніж тут. Нахабно, пихато, зарозуміло — але вміру. Найнестерпніші з них молоді відьми, а що старші, то ввічливіші й поміркованіші. Хоча, звісно, бувають і винятки. Леді Енид така бундючна, що аж гидко, і при цьому, як кажуть, вона найслабша не лише серед найстарших, а серед усіх старших сестер. А от леді Ейрін, дарма що королівська дочка, дуже скромна й чемна дівчина, більше схожа навіть не на відьму, а на зразкову студентку-чаклунку.
— І це на краще, — промовив Пиліб. — Нашому світові бракувало тільки чванькуватої відьми з Первісною Іскрою. А вона дуже могутня?
— Судячи з того, як громила чудовиськ після п’яти годин безперервної битви з ними, так, дуже могутня. Зараз вона друга за силою відьма в Сестринстві, поступається тільки леді Ріані. І зваж на те, що її Іскра пробудилася лише в середині монфовіра.
Пиліб повільно кивнув:
— І хтозна, що буде далі. Як на мене, то краще б Первісна залишалася там, де була раніше, і не втручалась у хід земних подій. На відміну від багатьох наших колеґ, я не дуже переймаюся тим, що тепер відьми стануть іще впливовішими. Зрештою, вони й без того попихають усіма Північними Королівствам; он як нахабно всадовили на катерлахський трон свого брата-відьмака, який ще півроку тому не знав, хто він насправді, й мандрував Абрадом, розважаючи дітлахів простенькими фокусами… Та біс із ним, із тим Катерлахом. Мене, Шимасе, найбільше лякають намагання Ан Нувіну заволодіти Первісною Іскрою. Страшно й подумати, до чого це може призвести. Якісь десять днів тому все висіло на волосинці, навіть на павутинці. Якби пророцтва не зійшлися в точці доповнення, то…
— Нічого б непоправного не сталося, Пилібе, — заспокійливо мовив Шимас. — Це була б особиста траґедія для окремих людей, які втратили б дочку, сестру, родичку, подругу. Світ, безумовно, збіднів би без цієї чарівної й дуже розумної дівчини. Але Ворогові не дісталася б Первісна, я цього певен. Леді Ейрін не така самозакохана, щоб рятувати своє життя за будь-яку ціну. Вона б радше загинула, ніж віддалась Ан Нувінові. — Він узяв до рук уже охололу чашку, наслав на неї розігрівальні чари і з насолодою відпив ковток смачного та запашного напою. Пилібові рідні завжди надсилали йому найкращий чай зі свого врожаю. — Шкода, що так і не випало нагоди побувати на Талев Ґвалаху. На зворотному шляху ми збиралися туди завернути — капітан хотів закупити на зароблені гроші чаю.
— Ну, ти й сам тепер можеш туди навідатися, — зауважив Пиліб. — З такою швидкістю тобі знадобиться не більше чотирьох днів. А Талев Ґвалах вартий того, часом я дуже за ним сумую. Не був там уже сім років. Улітку, мабуть, поїду. Все кину — і поїду. На щастя, ти повернувся цілим і неушкодженим, тепер позбавиш мене цієї мороки з керівництвом кафедрою.
— Не сподобалося? — запитав Шимас.
— Аж ніяк. Ну, ніскілечки, ні на крихту. Можеш назвати мене еґоїстом, та коли ти написав, що вирушаєш на Драконячий острів, я такими словами тебе лаяв… соромно й згадати.
— То чому ж залишився? Міг би просто сказати ректорові, що не хочеш. Він би призначив на твоє місце професорку вер Кормайґ. Або ж професорку бан Агавін.
— Я йому говорив. Та він і слухати не захотів. Маґістри навідсіч відмовляються знову пускати до свого кола жінку, хай навіть тимчасово. Вона ж матиме право ходити на збори Маґістрату — а вже наступного дня про їхні таємні рішення, про їхні суперечки знатиме увесь Кованхар. Це їм геть не потрібно. Надто ж тепер… — Пиліб по-змовницькому стишив голос. — Тут дещо назріває, Шимасе, і дуже серйозне. Гадаю, я не порушу правил, коли розповім тобі, бо скоро ти й сам надягнеш фіолетову мантію. Ще на початку раґвира, коли відьми тільки дали зрозуміти, що хочуть зробити Бренана аб Ґрифида наступником короля Енгаса, ті маґістри, що завжди наполягали на проголошенні Кованхара вільним чаклунським містом, знову порушили це питання. Більшістю голосів Маґістрат відмовився його розглядати, але ця більшість виявилася дуже хисткою — забракло лише одного голосу, щоб розпочати процедуру обговорення.