А за два десятиліття по тому, коли Ірдан аб Брін перебував на вершині своєї слави, сталася катастрофа: його, улюбленця відьом, було викрито, як чорного чаклуна. І то не простого, а найголовнішого з них — великого майстра Темного Братства. Університетський Маґістрат не зглянувся на його наукові заслуги, вирок був суворий, але справедливий, і 17 хверода 1389 року Ірдана аб Бріна було страчено. Відьми досі не визнають обґрунтованості цього присуду, а ті з них, що мешкають у Кованхарі, щороку в день Ірданової смерті демонстративно приходять на площу Керноґ Блатай і покладають квіти в тому місці, де він помер на вогнищі…
— Авжеж, факт! — зневажливо пирхнула Ріана. — Знаю я цей факт. Проти Ірдана не було жодного доказу. Все звинувачення ґрунтувалося на брехливих свідченнях трьох чорних, яких намовили ваші маґістри.
— Дурниці! Навіщо їм було намовляти?
— Із заздрощів до Ірданової слави. З бажання дозолити нам, відьмам. А ті так звані свідки були тільки раді прислужитися, бо й самі ненавиділи нас, до того ж їм запропонували гарну оборудку. Невже ви ніколи не замислювалися на тим, чому всі троє дожили до глибокої старості й мало не розкошували у тій вашій в’язниці під кафедрою інфернальних сил? Для них створили особливі умови, вони отримували все, чого лишень хотіли, за винятком свободи, їм навіть дозволяли спілкуватися між собою.
— Така була угода, — пояснив Шимас. — Саме угода, а не оборудка, як ви висловились. Вони запропонували Маґістратові назвати ім’я великого майстра, але навзамін висунули цілу низку умов — і збереження життя, і пом’якшений режим ув’язнення, і неучасть у дослідах, які проводила кафедра над чорними бранцями. А їхні свідчення проти Ірдана аб Бріна були дуже переконливими.
— Аж ніяк! — наполягала Ріана. — Свідчення були бездоказові й суперечливі. Ви знаєте про цей процес із книжок, а я — з розповіді очевидця. Сестра Аверлін вер Шіван була присутня на тому судищі, вона добре пам’ятає, як Ірдан аб Брін раз по раз ловив тих чорних на відвертій брехні, вони плуталися в свідченнях, неодноразово відмовлялись від своїх попередніх заяв, а натомість вигадували якісь нові нісенітниці. Маґістрат навіть мусив відкласти слухання справи, і сестри вирішили, що звинувачення от-от розсипеться, тому втратили пильність. А маґістри просто вичікували і врешті дочекалися того дня, коли в Кованхарі не було жодної відьми. Тоді судді хутенько зібрались на засідання, винесли Ірданові вирок, а вже надвечір його стратили.
— Це тому, — сказав Шимас, — що ваші сестри планували звільнити Ірдана аб Бріна. Через те вони й поїхали з Кованхара, щоб їх ніхто не міг звинуватити. А водночас до міста прибуло понад три десятки чаклунок, що раніше навчалися в Абервені. Вони готували нічний напад на кафедру інфернальних сил…
— Брудні вигадки! — обурено урвала його Ріана. — Жодної абервенської чаклунки в Кованхарі не було. А сестри поїхали з міста, бо отримали інформацію, що вище керівництво чорних збирається на таємну нараду просто під боком у вашого Маґістрату, в Едандирському лісі.
— Але нічого там не знайшли, — припустив Шимас, який уперше чув таку версію відсутності відьом у місті.
— Одне уточнення — нікого не знайшли. Але свідчень про те, що там проходили збори, було вдосталь. Погодьтесь, якби в Кованхарі справді судили великого майстра, чорні б сиділи тихесенько, не витикались і вже тим більше не влаштовували б таких збіговиськ.
— Тоді то були не чорні, — стояв на своєму Шимас. — Хто завгодно міг збиратися в лісі.
— Все вказувало саме на чорних. Сестра Аверлін переконана, що й маґістри знали про ці збори, але промовчали, не вжили ніяких заходів, бо це могло зашкодити їхнім звинуваченням проти Ірдана аб Бріна.
Шимас зітхнув. Ріанина віра в святу невинність відьом та її непохитна впевненість у підступності й безпринципності Маґістрату неабияк дратувала його.
— А хіба можна вірити вашій сестрі Аверлін? — спересердя мовив він, геть забувши про обережність. — Тій самій, що мало не вкрала всю славу в Огріґа аб Лугайда, а коли це не вдалося, то відкусила половину, втулила своє ім’я в його закон всесвітнього тяжіння.
Сказавши це, Шимас негайно пошкодував про свої слова. Він з острахом чекав, що зараз Ріана вибухне праведним гнівом, проте, на його подив, вона лише розсміялася.