— Так, пані, — приречено відповів Лаврайн. — Я це усвідомлюю.
— Отже, завтра ви зробите свою заяву і віддасте наказ про приготування до походу в гори. Якщо це станеться, то вже третього хверода про зустріч із вами попросить оцей юнак. — Ґлиніш вказала на Ківана, який протягом усієї розмови мовчки тримав ліхтар. — Гарненько запам’ятайте ім’я: Ківан аб Ридерх О’Міредах. Ви його приймете, і він розповість вам про свої клопоти з батьківським спадком, про безчесність та продажність королівських суддів, про марні намагання знайти справедливість у Імара аб Ґалвина, який навіть не захотів з ним зустрітися. Своїм указом ви відновите Ківана в усіх законних правах, а його самого залишите при собі. Це ні в кого не викличе питань, бо у вашому оточенні не так багато справжніх лордів-землевласників — переважно вони воліють відсиджуватись у своїх маєтках і вичікувати, поки ситуація остаточно проясниться.
Лаврайн зміряв хлопця зацікавленим поглядом.
— Він теж чаклун?
— Так, і досить сильний, — сказав Йорверт. — Це я попереджаю про всяк випадок, щоб вам не спало на думку утнути якусь дурницю.
— Не утну, майстре Ейнаре, — квапливо запевнив його Лаврайн. — Я ж собі не ворог.
Ґлиніш кивнула:
— Будемо сподіватися, що ви й справді такий розважливий, яким здаєтесь. Лорд Ківан виступатиме зв’язковим між нами, переказуватиме вам наші розпорядження й допомагатиме з їх виконанням.
— Тобто, керуватиме мною?
— Радше наглядатиме за вами, — зробила уточнення Ґлиніш. — Це все, принце, нам уже час прощатися. Бо, чого доброго, ваші слуги занепокояться, що так довго не чути вашого кашлю, і ще зайдуть сюди. Тоді нам доведеться їх убити — а це зовсім небажано. Зараз ви заснете, будете спати міцно та спокійно до самого ранку. І прокинетесь уже здоровим.
— Добре, пані, — слухняно мовив Лаврайн, улігшись на подушку. — Хоча ні, стривайте! Ще одне.
— Прошу?
— Ви ж розумієте, як буде важко звільнити Лахлін від Конґреґації? Для цього мало перебити всіх поборників. На зміну їм з’являтимуться нові й нові. Конґреґація живе в головах людей — і в цьому її найбільша сила.
Ґлиніш пильно подивилася на нього.
— Так, принце, я розумію. І запевняю вас, що ми готові зітнути стільки голів, скільки буде потрібно для того, щоб решта лахлінців забули й думати про Конґреґацію.
Із цими словами вона наслала на Лаврайна сонні чари. Його тіло миттю розслабилось, очі заплющились, і він поринув у глибокий сон. Ґлиніш була не лише могутньою, а й надзвичайно майстерною чаклункою, і кожна, навіть найпростіша її маґічна дія відзначалася неймовірною ефективністю та досконалістю. І хоча п’ять останніх років Йорверт мешкав у Кованхарі, світовому центрі чаклунства, досі він зустрів лише трьох людей, які вміли так вишукано чарувати. Одним з них був Ярлах аб Конал.
Загорнена в чорне постать, що весь цей час ховалася за шафою, вийшла на середину кімнати й відкинула з голови каптур. Йорверт повернувся до неї.
— І що ви думаєте, пані?
— Лаврайн був щирий, — відповіла Елвен. — Наляканий, але щирий. Я ж казала, що йому вистачить розуму збагнути всю серйозність і безвихідність ситуації. Чоловіки з роду О’Тигелвах завжди відзначалися розсудливістю та вмінням пристосовуватися до обставин. Дубоголовий Броґан був винятком із цього правила.
— Отже, ви певні, що він не завдасть нам клопоту?
— Ну, гадаю, клопіт з ним таки буде. Проте Лаврайн знатиме міру і не змусить нас пошкодувати, що ми подарували йому життя. Зрештою, після завтрашньої заяви він більше не становитиме для нас загрози.
— Атож, — уперше озвався Ківан. — Тоді в будь-який час ми зможемо вбити його.
— Але не будемо цього робити, — сказала Елвен. Вона підступила до ліжка і якийсь час мовчки дивилася на свого двоюрідного брата. — Він ще стане нам у пригоді. Король Імар надто порядний, надто розбірливий у засобах — у цьому його сила і, водночас, слабкість. Тому нам не завадить мати напохваті такого безпринципного негідника, як Лаврайн…
— Ой, дівчата, я зараз упаду, — промовила п’яненька Фіннела, коли вони втрьох увійшли до Ейріниного помешкання. — Швидше б у ліжечко, я хочу спатоньки.
— Зараз буде тобі ліжечко, — пообіцяла Ґвен, обіймаючи її за плечі. — Ще трохи залишилося.
Ейрін увійшла до спальні перша, квапливо стягла з ліжка червоне оксамитове покривало із золотою бахромою й відгорнула вбік ковдру. Фіннела з радісним виском кинулась була вперед, та вже на наступному кроці спіткнулась і, напевно, бебехнулася б на підлогу, якби Ґвен не підтримала її.