— Професоре, невже ви вважаєте мене такою дурненькою? Гадали, я не знайду, що відповісти на ці чаклунські побрехеньки, і буду лише безсило огризатися? Визнаю, що до зустрічі з вами я геть нічого не тямила в теорії передбачень, але це зовсім не значить, що в усьому іншому я така ж невігласка. Мені добре відомо, що насправді Огріґ аб Лугайд ніякого закону всесвітнього тяжіння не відкривав.
— А це вже типово відьомські побрехеньки, — знову не стримався Шимас. — Професор аб Лугайд опублікував свою роботу ще в п’ятнадцятому столітті, а Аверлін вер Шіван переформулювала його рівняння лише в шістнадцятому. Чи ви будете й це заперечувати?
— Ні, не буду. Навіть уточню дати. Трактат Огріґа аб Лугайда вийшов у 1464 році, він називався „Закони руху небесних тіл“. Ви, мабуть, і в очі його не бачили, лише чули про нього. А я читала, бо сестра Аверлін, яка викладає в нас натуральну філософію, давала мені завдання написати реферат за цією роботою. Тому я знаю, що професор аб Лугайд жодним словом не згадував про всесвітнє тяжіння. Він лише стверджував, що Сонце притягує до себе решту небесних тіл, надаючи їм доцентрового прискорення, обернено пропорційного до квадрату відстані між ним та цими тілами. А в 1506 році Аверлін вер Шіван у своєму трактаті „Математичні засади земної та небесної механіки“ узагальнила цей результат і встановила, що не лише Сонце притягує до себе інші тіла, а й ці тіла притягують до себе Сонце та одне одного. Вона перша запровадила поняття механічної сили, а четвертий закон механіки, закон всесвітнього тяжіння, назвала законом Огріґа аб Лугайда. Свого імені туди не тулила. — З цими словами Ріана підвелася. — Ну гаразд, професоре, тут стає холодно. Якщо хочете, можемо продовжити нашу розмову в приміщенні. Тим більше, що вам уже час вечеряти.
— Так, звичайно, — погодився Шимас, і собі вставши. — Ходімо.
Трактир був невеличкий, і його парадні двері безпосередньо вели до загальної зали, де наразі вечеряло лише троє пожильців. Ні про яку музику для розваги клієнтів, певна річ, не йшлося. З погляду Шимаса, це було позитивом закладу; його дуже дратували виступи трактирних музик та співаків, не кажучи вже про танцюристів.
Ріана обрала стіл біля вікна й замовила огрядній служниці чашку чаю та шматок яблучного пирога. У Шимаса жінка запитала лише про напій, бо він ще раніше сказав господареві, що їстиме на вечерю смажену картоплю з грибами та телячою відбивною.
— Сестра Аверлін не женеться за чужою славою, — продовжила Ріана, коли вони обоє влаштувалися за столом. — Їй вистачає й двох законів механіки — другого та третього. Перший вона також не вважає своїм. Крім того, її дуже шанують математики, бо саме Аверлін започаткувала сучасний аналіз нескінченно малих величин і перша надала строгого вигляду нашим інтуїтивним уявленням про ймовірність та середню величину. А зараз вона досліджує ґвевричні сили і вже досягла значних успіхів. — Цієї миті Шимас відчув, як у Ріаниній сумочці спрацювали відьомські поштові чари. Проте дівчина не звернула на них уваги й говорила далі: — Коли хочете знати правду про сестру Аверлін, читайте не брудні пасквілі, а серйозні наукові книжки з математики та натуральної філософії. Якщо ж вам так важить саме чаклунська думка, то слухайте не аби-кого, а зверніться до тих ваших колеґ, що працюють у цих галузях. Не знаю, де у вас вивчають механіку та ґвевризм…
— На кафедрі природних явищ, — підказав Шимас. — Власне, якраз там, на лекції з основ механіки, я вперше й почув про… — він зробив паузу, щоб якомога обережніше сформулювати свою думку, — ну, про суперечки довкола закону всесвітнього тяжіння. Це було ще в мої студентські роки.
— І ваш викладач звинуватив сестру Аверлін у плаґіаті?
— Ні, він нікого не звинувачував. Професор аб Аласдайр, тепер уже маґістр, ректор Університету, лише висловив свою думку, що цей закон має називатися просто законом Огріґа аб Лугайда. А відьми ліплять до нього ще й ім’я вашої найстаршої.
— Проте сама Аверлін тут ні до чого. Як я вам говорила… — Ріана урвалася, бо знову спрацювали поштові чари. Цього разу вона не стала їх іґнорувати, а сягнула рукою до своєї сумочки й видобула звідти стосик складених учетверо й перетягнених червоною стрічкою аркушів. — Перепрошую, професоре. Може, це щось важливе.
Знявши стрічку, Ріана розгорнула верхній аркуш і швидко пробігла його очима. Її обличчя враз спохмурніло — проте не можна було сказати, що вона аж надто засмучена.
— Король Енгас помер. Шкода, гарний був чоловік, хоч і не любив нас… А тепер королем стане Бренан.