— Так. А що?
— Тоді я з тобою. Хочу в неї дещо спитати.
Ейрін скептично гмикнула, тож Арвен квапливо додала:
— Це правда. Мені дуже подобається натуральна філософія, і сестра Аверлін моя улюблена вчителька. А я — її улюблена учениця. До мене була Ріана, та з неї нічого не вийшло, бо вона ледача.
— А ти працьовита?
— Ну… мабуть. Наставниці рідко звинувачують мене в лінощах, а сестра Аверлін — узагалі ніколи. Я виконую всі її завдання, і навіть більше — бо мені цікаво. Вона каже, що коли я й далі так працюватиму, то через кілька років зможу допомагати їй у дослідженнях. — В Арвенинім голосі виразно пролунали хвастовиті нотки. — І ми будемо разом відкривати нові закони.
Найстарша сестра Аверлін вер Шіван чекала на нову ученицю в своїй лабораторії на шостому поверсі північного крила. Вона нітрохи не здивувалася, що разом з Ейрін прийшла й Арвен, і з лагідною усмішкою запитала, що сталося цього разу. Дівчина квапливо розгорнула книжку на місці закладки, поклала на стіл перед учителькою й заторохкотіла про те, що, мовляв, закон О’Келвеґа не виконується для маґічних явищ, бо з допомогою чарів предмети можна не лише нагрівати, а й охолоджувати.
Терпляче вислухавши її, Аверлін зітхнула:
— Скільки можна тобі говорити, золотко, щоб ти не поспішала. Закон О’Келвеґа простий за формулюванням, але складний за змістом, і ми почнемо вивчати його лише… Ну, гаразд, коротко поясню. Цей закон зовсім не забороняє передачу тепла від холодних тіл до гарячих, він тільки накладає обмеження на такі процеси, ставить вимогу, щоб для цього було витрачено певну кількість енерґії. У випадку чарів — маґічної енерґії. Зрозуміло?
Проте Арвен цим не задовольнилася й навела кілька конкретних прикладів, які Аверлін мусила витлумачити з точки зору дотримання закону О’Келвеґа. Нарешті дівчина, так-сяк угамувавши свою допитливість, пішла з лабораторії, а найстарша, провівши її поглядом, тихо мовила:
— Дуже працьовита, дуже завзята і надзвичайно доскіплива… гарні риси для майбутнього науковця. — Відтак подивилася на Ейрін. — А ти, мабуть, і гадки не маєш, що то за звір такий — закон О’Келвеґа?
— На жаль, я нічого про нього не чула, — підтвердила Ейрін. — Але сподіваюсь дізнатися.
— А навіщо? — запитала Аверлін. — Правду кажучи, я була дуже здивована, коли Івін сказала, що ти хочеш у мене навчатися. Жоден розділ натуральної філософії не входить до проґрами іспитів. Ще влітку сестра Етне написала, що ти маєш достатню базову підготовку з природничих наук, а решту потрібних для відьми знань зможеш отримати й на заняттях з маґічних дисциплін.
— Мені про це говорили. Але такі знання будуть фраґментарними й безсистемними, самі лише відповіді на запитання „що“ без розуміння „чому“. А це ж найголовніше. Я вже на власному досвіді переконалась, як дошкуляє неповнота, обмеженість знань.
— Отже, ти прагнеш систематичності?
— Так, сестро. Це набагато зручніше. Коли розумієш засадничі принципи, не треба весь час тримати в голові купу розрізнених фактів. Тоді вони стають пов’язаними між собою, випливають один з одного і легко виводяться з невеликої кількості законів та правил, які легко западають у пам’ять.
Обличчя Аверлін осяяла усмішка — хоч і не така лагідна, як та, що допіру призначалася Арвен.
— І ти сама до цього дійшла?
— Ні. Так говорив мій дід Тирнан.
— Тоді він був дуже розумним чоловіком. А ти добре робила, що слухала його. — Найстарша підійшла до дошки, що займала майже половину однієї з двох глухих стін лабораторії, і, взявши чарівне стило, простягла його Ейрін. — А зараз проведемо невеличкий іспит. Я хочу зорієнтуватися, з чого починати наші заняття.
Аверлін знадобилося лише трохи більше двох годин, аби вичавити з неї геть усе до краплини, що вона знала з натуральної філософії та математики. Тепер ці знання здавались Ейрін сміховинно малими, просто мізерними, хоч раніше вона неабияк пишалася своїми успіхами, та й Іґан аб Кін, що викладав їй природничі науки, був радий, що має таку здібну ученицю.
— Що ж, досить пристойно, — підсумувала Аверлін. — Бачу, ти не лише пам’ятаєш дідові слова, а й керуєшся ними. Отже, зробимо так. — Вона взяла з полиці книжку, погортала її й поставила закладку десь на першій чверті. — До наступного заняття прочитай п’ять розділів, це знайомий тобі матеріал, просто освіжи його в пам’яті. Почнемо з однієї лише механіки, а далі вже за обставинами. Якщо матимеш вільний час, візьмемося й до тепла.
— А ґвевризм? — запитала Ейрін.
— З ним краще не квапитися. Це нова й складна наука, вона потребує серйозної підготовки. Ми, відьми, з давніх-давен застосовували в своїх чарах ґвевричні феномени, на зразок блискавки, проте до справжнього розуміння їхньої природи доходимо лише зараз. І з подивом виявляємо, що ґвевризм охоплює набагато ширший спектр явищ, ніж гадалося раніше. Так, внутрішні сили, що поєднують між собою корпускули, найдрібніші неподільні часточки речовини, є в основі своїй ґвевричними. Крім того, маґнетична сила, яка змушує стрілку компаса завжди показувати на північ, виникає внаслідок руху ґвевричних зарядів. А останні дослідження засвідчують, що й світло має ґвевричне походження.