— Ще б пак! — серйозно кивнула Ейрін. — І сусідка, і покоївка.
— Ну то й що? Гадаєш, я перша до цього додумалась? Та тут більшість шляхетних дівчат знаходять собі таких сусідок. Різниця тільки в тому, що Ронвен я привезла із собою.
Коли вони йшли через подвір’я школярки, як і минулого разу, чемно кивали Ейрін. А одна з них, дівчина років вісімнадцяти, навіть наважилася привітатись:
— Доброго вечора, леді Ейрін!
У відповідь Ейрін теж побажала їй доброго вечора, а вже за шкільною брамою сказала Фіннелі:
— Здається, я зустрічала її в Тах Ерахойді. Але не певна — зараз мої зусилля спрямовано на те, щоб запам’ятати всіх сестер.
— Мабуть, таки зустрічала. Вона там частенько ошивається, особливо вечорами. — В кузининім голосі почулася неприхована зневага. — Це Айрен вер Гайлім з випускного класу, ніжна подружка Давнайг вер Ерліш.
Ейрін ствердно кивнула.
— Так, тепер згадала. Якось бачила їх разом у їдальні. — А трохи помовчавши, додала: — І не треба так відверто демонструвати свій осуд. Я знаю, ти не схвалюєш таких стосунків, і це твоє право. Але так само й Айрен має право на ці стосунки.
— Я засуджую її зовсім не за це.
— А за що?
— Вона відверто хизується своєю особливою дружбою з Давнайг. А найдужче мене обурює те, що багато дівчат заздрять їй.
— Ну й нехай, — байдуже мовила Ейрін. — Не збагну, що тут такого обурливого. Тобі вони теж заздрять, проте розуміють, що їм годі й мріяти про появу кузини-відьми. А от завести собі подругу серед відьом — цілком реально. І що ближча ця дружба, то більше вигоди має від неї чаклунка.
Фіннела зітхнула.
— Ти така практична, сестричко… аж до цинізму.
На мосту через річку вони розминулися з Олвен вер Елінир. Не стишивши ходи, дівчина щось недбало буркнула у відповідь на Фіннелине привітання і, як уже повелося, геть-чисто проіґнорувала Ейрін. Вона не наважувалася задиратись до неї, тверезо оцінюючи реальне співвідношення сил, а просто вдавала, що не помічає її присутності. Не можна сказати, що Ейрін дуже раділа з такої ситуації, але втішала себе тим, що все могло бути набагато гірше. На щастя, Олвен виявилася досить поміркованою для свого віку і не провокувала відкритої конфронтації. Серед присутніх на Тір Мінегані відьом було ще з десяток таких, що не приховували свого неприязного ставлення до Ейрін, одначе при цьому поводилися стримано, без того надмірного завзяття, яке свого часу виказала Альса. А Ейрін у відповідь просто уникала їхнього товариства — що не складало великих труднощів, оскільки Івін подбала про те, щоб такі сестри не потрапили до списку її наставниць, а з усіма меншими, крім Олвен, у неї були загалом гарні стосунки.
— Здається, йде до вашої школи, — здивовано мовила Ейрін, кинувши через плече швидкий погляд. — Невже має там подруг?.. Ні, не вірю!
— І правильно, що не віриш, — підтвердила кузина. — Вона вважає себе надто величною, щоб товаришувати з такими недосконалими істотами, як чаклунки. Але до нас приходить реґулярно — і поводиться так пихато, мов королева серед своїх підданих. Більшість дівчат її не люблять, хоча не бракує й таких, що впадають коло неї, виконують усі її забаганки. А вона попихає ними, як тільки хоче, і переконана, що це нормально, бо всі чаклуни та чаклунки мусять служити відьмам. Навіть не служити, а прислужувати. Мабуть, у майстра Іґана був конфлікт саме з такими відьмами, як Олвен, і через них у нього склалася погана думка про всіх відьом.
Ейрін заперечно похитала головою:
— Там усе було складніше. Ішлося зовсім не про кепські манери конкретних сестер… і до речі, одну з них ми зустрічали в Тахріні, це Блодвен вер Дирін. Пам’ятаєш її?
— Так, звичайно. Вона ще розпитувала про майстра Іґана; сказала, що якось зустрічалася з ним. Я й подумати не могла, що це було в Кованхарі. У мене склалося враження, що Блодвен почуває до нього симпатію.
— Так і є. Можна не погоджуватися з поглядами опонента, але поважати його, як особистість. Скажімо, я переконана, що в тій суперечці майстер Іґан був геть неправий. Та це аж ніяк не означає, що моє ставлення до нього змінилося в гірший бік.
Біля Тах Ерахойду вони зустріли Івін вер Шінед у товаристві трьох чаклунок. Двох із них Ейрін уже знала, вони були асистентками на її практичних заняттях, а третю, високу біляву жінку років тридцяти на вигляд, Івін відрекомендувала, як Ґлиніш вер Лейфар із державної скарбниці Тір Мінегану.
Обмінявшись із Ейрін та Фіннелою кількома ввічливими фразами, всі три чаклунки подалися до північного крила палацу, а Івін пішла з дівчатами до південного і через кілька кроків сказала: