Брігід запалила чарами світлову кулю в люстрі під стелею і скинула з себе, Шайни та Шаннон ілюзорні подоби. Побачивши, як на місці трьох грізних чорних чаклунів з’явилися не менш грізні відьми, Фінвар аб Дайхі ненадовго сторопів і втупився в них нажаханим поглядом. Відтак зіскочив з ліжка, аж підлога здригнулась, і кинувся до дверей. Однак Брігід завчасно заблокувала їх, тож він з розбігу втелющився в них своїм гладезним тілом і мало не гепнувся додолу.
— Ви звідси не вийдете, — сказала Брігід. — А якби й вийшли, що далі? Покликали б своїх людей? Розповіли б їм, що підступні відьми хитрощами витягли з вас зізнання у зносинах з чорними чаклунами?
Фінвар аб Дайхі зацьковано зиркнув на неї.
— Я з ними не зносився. Я відмовився від їхніх послуг. І взагалі… — Він зробив паузу і примусив себе набрати гордовитого вигляду, що в одному спідньому було нелегко. — І взагалі, це буде ваше слово проти мого. А я все заперечуватиму. І ще подивимося, кому з нас повірять. Усім відомо, що ви проштовхуєте на трон відьмака з відьмачкою, тому вас не можна назвати неупередженими свідками.
— Бачу, ви ще не до кінця прокинулися, лорде Фінваре, — незворушно мовила Брігід. — Бо інакше б збагнули, що ми подбали про докази. — Вона торкнулася пальцем маленького діаманта в своїй правій сережці. — Це камінь-мнемонік, він запам’ятав усю нашу розмову. Справдешність запису підтвердять не лише відьми, а й навчені чаклуни. За потреби звернемося навіть до кованхарського Маґістрату, щоб надіслав на суд своїх представників. От їх уже точно не можна буде звинуватити в прихильності до нас.
Фінвар аб Дайхі вмить розгубив усю свою погорду. Він повернувся до ліжка, взяв широченний халат темно-синього кольору із золотим шитвом, надяг його на себе і вступив босими ногами в капці.
— Верховний Суд не прийме до розгляду такого доказу. Ви здобули його незаконно, проникнувши без дозволу в мій дім і вдавшись до шахрайства.
— Ваша правда, — погодилася Брігід. — Та чи втішить вас це формальне виправдання? Дуже сумніваюся. Однаково всі знатимуть, що за вашого мовчазного сприяння чорні отруїли короля.
— А вас, відьом, звинувачуватимуть у тому, — відбив Фінвар, — що ви неналежно лікували його й дозволили йому вмерти.
— Дурниці! — втрутилася Шаннон. — Енгасова смерть була невигідна для нас. Хіба не розумієте…
— Лорд Фінвар усе розуміє, — урвала її Брігід. — Але він має рацію. Наші недоброзичливці не забаряться розпустити такі плітки. Проте ви, пане, — знову звернулась вона до Фінвара аб Дайхі, — постраждаєте набагато більше. Про корону навіть не йдеться, тут усе ясно, ви остаточно вибуваєте з боротьби. Але цим ваші проблеми не обмежаться. Ви втратите свій авторитет, свою впливовість. Більшість прибічників відвернуться від вас — хто з принципових міркувань, хто з небажання шкодити власній репутації, а хто зі страху, що ми запідозримо їх у причетності до змови з чорними. А фиршамська шляхта не забариться відкликати вас із Ради Лордів, куди ви вже ніколи не потрапите.
— І ті голоси в Раді, які зараз контролюю я, перейдуть до Авлайда аб Калваха, — зауважив Фінвар. — А ваші позиції теж суттєво послабляться. Хоч леді Шаннон і називає це дурницями, прибічники ґрафа Карвадонського не втратять нагоди покласти на вас частину відповідальності за смерть короля. Усунувши мене, ви не здобудете переваги для лорда Бренана. Навпаки, лише погіршите його шанси.
„О, а він швидко оговтався!“ — вражено подумала Шайна. — „І вже почав торгуватися…“
— Зважте ще й на те, — вів далі гладкий лорд, — що після того, як я відкинув пропозицію чорних, вони все одно заподіяли смерть королю. А отже, їхню допомогу прийняв інший претендент — чи то Авлайд, чи то Ріґвар, і найпевніше перший.
— Не конче, — сказала Брігід. — Вони могли змовитися з кимось із ваших наближених.
— Можливо, можливо, — не став відкидати такий варіант Фінвар аб Дайхі. — Хоча зі слів чаклуна, який приходив до мене з цією пропозицією, я зрозумів, що чорні прагнуть більшого, ніж просто мати свою людину в оточенні нового короля. Той посланець досить прозоро натякав, що їхня мета — вивести Катерлах з-під відьомського впливу.
— Це був Фейлан аб Мередид? — озвалася Шайна.
— Не знаю. Ні його обличчя, ні постаті я не роздивився — він з’явився в моєму кабінеті пізно ввечері, при цьому згасло світло, а вікна я завжди щільно зашторюю. Говорив спотвореним голосом, і я не міг розібрати, молодий він чи старий. І чи взагалі він — могла бути й вона. Та це не має значення. Головне те, що за ним або нею явно стоїть згуртована сила, яка не збирається розмінюватися на дрібниці. На чолі Катерлаху їй потрібен свій король.