— То він… мертвий?
— Ще ні. Але доведеться вбити. — Кажучи це, Ківан підібрав з підлоги згаслу свічку, вставив її у свічник на столі й запалив. — Ніщо не має навести на здогад про Тиндаяр. Нехай вважають, що я потрапив сюди звичайним шляхом.
— І як ти це зробиш?
— Доведеться попрацювати.
Після недовгих роздумів Ківан випалив чарами на всю бічну стіну:
— Ну як? — запитав у Нейве.
Дівчина знову розгублено закліпала.
— Це… гарно.
„От дідько! Вона ж не вміє читати,“ — згадав Ківан. — „Темна, забита селючка…“
Наостанку він збирався був зробити копію листа від „старого товариша“, але передумав і просто поклав його разом з екскрибером до сумки, яку потім віддав Нейве.
— Повертайся до Тиндаяру. Чекай мене там.
— Але…
— Жодних „але“. Ти тут більше не потрібна. Удвох ми лише заважатимемо одне одному. Ну ж бо!
Взявши сумку, Нейве несподівано обняла його й міцно поцілувала. Вона була на півголови вища, тому мусила трохи нахилитися.
— Бережи себе. Повертайся. Я чекатиму, — випалила скоромовкою й тут-таки щезла.
Якусь хвилю Ківан стояв геть очманілий, відчуваючи на своїх губах солодкий смак першого дівочого поцілунку. У своїх мріях він уявляв, що це станеться зовсім інакше, уявляв, що його поцілує якась витончена шляхтянка небаченої вроди. Втім, і Нейве була аж ніяк не потворою, мала досить симпатичне личко і ладно скроєну фіґуру, а проте…
Хлопець труснув головою, проганяючи ці недоречні думки, і зосередився на Ґериді аб Лоркані. Розумів, що варто повернути його до тями й розпитати про особу того „старого товариша“ з листа, однак це було понад Ківанові сили.
„Диве Всемогутній!“ — подумки молився він. — „Я ще ніколи не вбивав і не хочу вбивати. Але так треба. Зараз іде війна, поборники наші вороги, їхні руки по лікті в крові…“
Тепер Ківан шкодував, що Ейнар аб Дилан не квапив його з першим убивством. У диверсійних вилазках брав усіх поборників на себе, а йому доручав лише відвертати їхню увагу, розкидаючи навсібіч вогняні кулі. Якби Ківан уперше вбив у бою, зараз йому було б набагато легше.
Зібравшись на рішучості, він зачерпнув із Тиндаяру невелику кількість темної енерґії. „Будь обережним,“ — повчав його Ейнар, — „це могутня сила. Перед нею ніхто не встоїть, крім відьом. Проти них її краще не застосовувати. А ще краще — взагалі не перетинатися з відьмами…“
Темна енерґія вдарила старшому поборникові в груди, пропаливши на місці серця наскрізний отвір не менше трьох дюймів завширшки. Перевіряти, чи він мертвий, потреби не було — після такого не виживають.
Ківан узяв ліхтаря, вийшов до приймальні, залишивши двері відчиненими, й наслав довкола глушильні чари. Відтак знову потягся за темною енерґією і став обережно пропалювати в стелі діру. Згідно з планом Палацу Святої Віри, нагорі була розташована спальня Ґерида аб Лоркана. Нічиєї присутності Ківан там не відчував — усі поборники, хоч посвячені в духовний сан, хоч непосвячені, складали обітницю цнотливості. Не всі, певна річ, дотримувались її, але лорд Ґерид, схоже, був таким.
Коли отвір досяг належних розмірів, Ківан відштовхнувся ногами від підлоги і, спираючись на чари левітації, піднісся нагору. Вже вкотре його охопив подив, як багато він опанував за останні два тижні. Темна енерґія справді могутня сила, і вона ніяк не може бути абсолютно лихою — бо її, як і все суще, створив Великий Див…
У спальні старшого касневидського поборника Ківан підійшов до вікна й розчинив важкі дубові віконниці. До кімнати увірвалося морозне повітря впереміж зі снігом — цієї ночі надворі була завірюха, дув сильний, пронизливий вітер з північного сходу. За такої погоди всі вартові на фортечних мурах напевно поховалися в свої будки, звідки відкривався огляд лише назовні замку. Та й у будь-якому разі, вони б не змогли розгледіти крізь темряву та заметіль розчинене вікно в неосвітленій кімнаті. Його помітять лише вранці — якщо, звісно, раніше не знайдуть Ґерида аб Лоркана, вбитого у власному кабінеті.
Переконавшись, що все зробив, як треба, Ківан поринув у Тиндаяр, де на нього чекала Нейве. Вона квапливо підійшла до хлопця, намацала в непроглядній пітьмі його руку й міцно вчепилася в неї.
— Тебе довго не було, — сказала схвильовано. — Ну, як там?
— Я про все подбав, — відповів Ківан, узявши в неї сумку з екскрибером. — Коли поборники виявлять тіло, то вирішать, що чаклун-убивця потрапив до середини через вікно спальні, а не знайшовши там нікого, пробив дірку в підлозі, через неї спустився до приймальні, звідки пройшов у кабінет. Про Тиндаяр ніхто не подумає.