Коли вони закінчили розмову і Фейлан аб Мередид вирушив на південних схід від Тір Мінегану, Ґлиніш, уживши всіх можливих застережних заходів, повернулася на поверхню, до свого помешкання в Абервені. Щоразу під час такого переходу всю її істоту поймав глибокий, панічний страх; вона сама жахалася своєї зухвалості, це було просто нечуване нахабство — користуватись Тиндаяром під боком у відьом, у самісінькому серці їхніх володінь. Досить їй припуститися щонайменшої помилки, виказати бодай крихту недбалості, накликати на себе хоча б тінь підозри — і на цьому її земне життя передчасно урветься. Навряд чи це станеться швидко й безболісно, від смертельних чарів або впокорення. Найпевніше, її схоплять живцем і довго катуватимуть, з’ясовуючи все, що їй відомо про плани Ан Нувіну, намагаючись вибити інформацію про інших чорних чаклунів. Ґлиніш боялася смерті, боялася впокорення, боялася тортур; та найбільше її лякало те, що вона загине даремно, не здійснивши свого призначення, не довівши до кінця справу, задля якої офірувала власною душею…
За вікном уже розвиднілося, було пів на восьму ранку, і Ґлиніш подумки вилаяла себе, що так довго затрималася в Тиндаярі. У неї було тверде правило відвідувати підземний світ лише вночі, коли всі мешканці кварталу спали, задіявши на повну потужність захисні чари в своїх оселях — не від злодіїв, які воліли обходити чаклунів (не кажучи вже про відьом) десятою дорогою, а для того, щоб нікому не спало на думку з чистої цікавості підглянути за тим, що коїться всередині будинків. Такі чари огортали й дім Ґлиніш; вони надійно маскували застосування темної енерґії, але не вбезпечували від інших халеп, на зразок раннього візиту котроїсь із сусідок, щоб позичити чаю або цукру на сніданок чи просто побажати доброго ранку і трохи почесати язика.
Дослідивши захисні чари, Ґлиніш із полегшенням переконалася, що ніхто до будинку не наближався й не стовбичив під дверима, намагаючись докликатись її. Відтак вона легко поснідала, змінила свою домашню сукню на чорні штани та червону кофту, взула шкіряні черевики, накинула хутряне манто і вийшла надвір.
Цієї ночі гуляла сильна хуртовина, і весь моріжок перед невеликим одноповерховим будинком, де мешкала Ґлиніш, замело снігом. Вона звично і майже бездумно створила плетиво, очистила собі доріжку від ґанку до вулиці, а далі вже пішла, лавіюючи між заметами. За прибирання їхнього кварталу відповідала стара чаклунка Рахнайт бан Махін, яка отримувала від сусідів за це платню на додачу до щедрої пенсії з мінеганської скарбниці, проте вранці вона полюбляла довгенько поспати.
На щастя, в інших місцях Лехин Девінаю, престижного чаклунського району Абервена, було вже прибрано, і Ґлиніш згаяла лише чверть години, щоб дістатися до головної вулиці міста, Белах-на-Ґвайр, а ще через кілька хвилин вийшла на площу перед Тах Ерахойдом. У палаці добре знали молоду чаклунку, яка донедавна працювала в уряді, а тепер повернулася до своєї колишньої роботи відьомською асистенткою, тому ґвардійці, що стояли на варті біля входу до північного крила, без жодних запитань пропустили її.
В алхімічній лабораторії на п’ятому поверсі вже хазяйнувала Івін вер Шінед. На ній був зелений робочий халат із закоченими рукавами, а свою довгу темну косу вона стягла на потилиці в тугий вузол. Побачивши помічницю, відьма приязно кивнула:
— Доброго ранку, Ґлиніш.
— Доброго ранку, леді Івін, — відповіла Ґлиніш і швидко роззирнулася. — А леді Ейрін ще немає?
— Дивно, правда ж? Зазвичай прибігає найперша, та, мабуть, уже збагнула, що раніше дев’ятої я все одно не почну, хоч як вона мене квапитиме. Дуже завзята дівчина. І надзвичайно здібна. До того ж скромна, чемна, розважлива й поміркована. Дарма деякі сестри стурбовані через неї. Первісна знала, кого обирати.
„Може, й знала,“ — подумала Ґлиніш, змінивши своє манто на лабораторний халат. — „Можливо, Первісна Іскра по-справжньому розумна, і тому, знайшовши носія, зачаїлась, не пробуджувалася понад п’ятнадцять років. Чекала, коли дівчина зросте, щоб уже сама давала собі раду й не покладалася на захист сестер. Тепер із нею важко буде впоратися. Але треба. Неодмінно треба — задля порятунку всього світу…“