Тим часом Івін почала виставляти на довгастий стіл реактиви, потрібні для сьогоднішніх учбових дослідів. Для Ейрін це мав бути лише третій урок з виготовлення маґічного зілля, проте її наставниця вирішила, що вона вже готова до роботи з токсичними та вибухонебезпечними сумішами. Ґлиніш обережно висловила сумнів, чи варто так поспішати, на що Івін відповіла:
— Інші сестри поділяють твою думку, і саме тому я взяла собі всі найважливіші предмети. Вони б дотримувалися звичної методики, ішли б від простого до складнішого, тягли б кота за хвоста, тож Ейрін від нетерплячки стала б займатися самодіяльністю. З нею все інакше, ніж із рештою менших сестер. Її не треба навчати, що робити, вона й так це знає. Їй потрібне розуміння того, що вона робить. А навіть найпростіші, найелементарніші принципи можна продемонструвати на складних, нетривіальних прикладах. Ейрін уже досить підготовлена, щоб розібратися в них, розкласти все по поличках. Єдино я шкодую, що вона надміру практична дівчина, її не цікавлять знання задля самих знань, їхня цінність полягає для неї лише в тому, чи будуть вони їй корисні.
— Гадаю, ви перебільшуєте, — зауважила Ґлиніш. — Якби леді Ейрін була така наскрізь практична, то не зголосилася б брати уроки в леді Аверлін.
Івін хитнула головою.
— Повір мені, це рішення також було продиктоване суто практичними міркуваннями. Зокрема тим, що справжня відьма повинна мати різнобічну освіту, добре орієнтуватися в усіх сферах людської діяльності. А я веду мову про інше — про пізнання, як самодостатній процес, прагнення збагнути взаємозв’язок усіх речей та явищ у світі, розгадати найглибші таємниці природи й буття. Ейрін охоче спілкується на різні філософські теми, але до серйозної наукової роботи в неї душа не лежить. І це дуже прикро.
— Не всім же займатися наукою.
— Так, звичайно. Та уяви лишень, яких успіхів могла б досягти відьма-дослідниця з Первісною Іскрою! На саму думку про це мені аж дух захоплює. Нечувана досі могутність у поєднанні з гострим розумом… Хоч, може, Ейрін згодом перегляне свої пріоритети. Зрештою, вона ще зовсім юна й сама гаразд не знає, чого хоче. Сподіваюсь, коли подорослішає, зробить правильний вибір. Якщо не через десять років, то через п’ятдесят або сто. Часу в неї вдосталь.
Ґлиніш відвернулася до шафи під стіною, щоб узяти звідти ще три колби.
„Немає в неї часу,“ — подумала похмуро. — „Ця дівчина приречена, і ніяка Первісна її не врятує. Навпаки, якраз через Первісну їй не судилося довго жити на цім світі. Так чи інакше, вона помре — або сама-одна, або разом з усім світом земним…“
Ґлиніш пішла на службу Ан Нувінові зовсім не тому, що шанувала Темряву й ненавиділа Світло, не тому, що вважала Зло сильнішим за Добро. У віці шістнадцяти років вона мала пророцтво, яке вжахнуло її своєю безжальною ясністю й однозначністю. Воно не потребувало ніякого розгадування, ніякого тлумачення; досить було просто написати на папері слова, що прийшли їй у провидницькому трансі, і чари верифікації осявали текст чистим жовтим світлом, що свідчило про його безсумнівну пророчу силу.
У пророцтві йшлося про те, що ще за життя нинішнього покоління земний світ знову заполонять орди демонів і чудовиськ, а люди, не послухавшись закликів відьом та чаклунів, стануть ревно молити Небеса про допомогу. І Небеса дослухаються до їхніх молитов — на землю зійде військо диннеші, й розпочнеться Битва Останнього Дня, в полум’ї якої згорить увесь світ.
На щастя, це жахливе пророцтво не було невідворотним і мало розгалуження, яке сходилося на самій провидиці. Вона могла відвернути кінець світу, віддавши Темряві дві невинні душі — спершу свою власну, а згодом іще одну, на яку вкаже їй доля.
Ґлиніш нікому не розповіла про своє пророцтво, ні в кого не стала питати поради, бо розуміла, що ніхто їй не допоможе, що таке важке й болісне рішення вона має прийняти самостійно. Після кількамісячних вагань і болісних роздумів юна чаклунка врешті наважилася на першу жертву і прирекла свою душу на вічне прокляття, віддавшись під владу Китрайла. А через чотирнадцять років, коли надійшла звістка про сутичку на Іхелдиройдському тракті і про Первісну Іскру в нової відьми, Ейрін вер Ґледіс, вона збагнула, що це і є друга жертва, потрібна для порятунку світу…
Розділ VIII
— Ви навіть не уявляєте, пані, які ми раді вашому візитові, — говорив молодий Фарґал аб Мервин, князь Енлійський, супроводжуючи Ріану та Шимаса до розцяцькованої карети, що стояла перед причалом. — Відьми такі рідкісні гості на нашому маленькому острові, що мимоволі ми почуваємося частиною Південного Абраду, хоч перебуваємо під протекторатом Катерлаху, офіційно належимо до конфесійної юрисдикції Північної Ради, а чимало наших мешканців дотримуються мінеганського вчення.