— Та все ж корабель знайшовся, — промовив Шимас.
— Так, професоре, знайшовся. До всього іншого, Елинд напророкувала, що той, хто своїми діями чи бездіяльністю перешкоджатиме цій важливій справі, сам постраждає. Відьма нітрішечки не злякалася, зате король Еґіл аб Фейхін вирішив не спокушати долю й наказав спорядити корабель. Трохи поскупився, звісно, кораблик дав вутленький, але годящий для подорожі. От якби відьма захотіла плисти, то…
Далі Шимас її не слухав. Як фахівець з пророцтв, він знав, що більшість із них ніколи не справджується. Навіть верифіковані часто-густо мають нікчемну силу через те, що виконання всіх їхніх передумов або неможливе, або малоймовірне. Та цього разу, схоже, йшлося про справді чинне передбачення, дарма що його було зроблено вкрай ненадійною провидицею. Шимас не вірив у випадковості, тому був переконаний, що подорож молодого чаклунського подружжя на Драконячий острів має прямий стосунок до їхньої з Ріаною місії.
Інше питання — який саме. Чи піде їм це на користь, чи навпаки — зашкодить. У безликих і незбагненних Вищих Сил, яким чаклуни звикли приписувати авторство всіх справдешніх пророчих послань, могли бути зовсім інші плани, ніж в одного окремого диннеші…
Розділ IX
„Любий брате…“ Бренан досі не міг звикнути до такого звернення, хоча за останні чотири місяці зустрів уже чимало жінок, які називали його братом. З усіма ними, крім однієї, він не мав кровного зв’язку, але їх з ним поєднувало дещо більше й вагоміше, ніж просто спільна кров. Вони належали до відьомської родини, що складалася з чотирьох сотень сестер та одного брата, і якщо Бренан лише потроху пристосовувався до свого нового статусу, вчився сприймати себе частиною цієї великої сім’ї, то самі відьми відразу, без найменших сумнівів і вагань, прийняли його в своє коло.
Зараз перед ним лежало три аркуші паперу, списані акуратним, але надміру кучерявим і через те важким для сприйняття почерком сестри Моркадес вер Ріґан:
Даруй, що не написала тобі, як тільки ми прибули до Кілґурайна, але я думала, що для цього буде вдосталь часу. Майнан ніколи не скаржився на брак уваги з боку відьом, тому ми з сестрою Мірґен і гадки не мали, що наша поява викличе тут справжній ажіотаж. Хоча мусили б це передбачити. Майнанці вважають себе сусідами Катерлаху (ти, мабуть, і сам знаєш, що вони розглядають окремішність Лидаву, як прикре й тимчасове непорозуміння), тому завжди демонструють жваву і, часом, перебільшену цікавість до всіх подій в „історично сусідній“ країні. З огляду на це, зовсім не дивно, що Марвен і Ґрайне привернули до себе дуже пильну увагу всіх тутешніх вельмож, включно з королівською родиною. Їх прийняли на найвищому рівні, як справжніх принцес, бо нітрохи не сумніваються в тому, що невдовзі ти станеш катерлахським королем.
Усупереч моїм побоюванням, дівчата зовсім не розгубилися перед блиском майнанського двору і не осоромили ні тебе, ні самих себе. Певна річ, їхнім манерам ще далеко до витонченості високородних панянок, але тримались вони гідно і справили гарне враження. Я аж запишалася тим, як багато встигла зробити за три тижні моєї опіки над ними. У тій самій мірі може пишатися й Мірґен — яка, до речі, переказує тобі своє палке сестринське вітання. Проте найбільше похвал заслужили твої кузини — і за слухняність, і за старанність, і за свій меткий розум. Ми з Мірґен не сумніваємося, що їм знадобиться зовсім небагато часу, аби стати досконалими юними леді.
Учора ввечері я передала дівчатам твого листа. Його читала вголос Ґрайне і майже не затиналася. Все-таки добре, що твоя тітка Лінед була з освіченої родини й наполягла на тому, щоб навчати дочок грамоті. Як мені відомо, на Лахліні не лише селянки, а й більшість простих городянок неписьменні, і це вважається мало не чеснотою для жінок. Той уривок, за який ти дуже хвилювався, Марвен сприйняла досить прихильно, нітрохи не заперечувала, навіть забрала в сестри листа, щоб перечитати самій. А тоді попросила подякувати тобі за турботу про її майбутнє.
На жаль, і цього разу дівчата відмовились написати бодай кілька рядків у відповідь. Мені здається, що Ґрайне була б і рада відповісти тобі, але не хоче суперечити Марвен. Як я вже казала, це не через те, що вони звинувачують тебе у смерті рідних — якраз у цьому питанні обоє виявляють дивовижну для лахлінців розсудливість і безумовно визнають, що ти, навпаки, зробив усе можливе для їхнього порятунку. Дедалі більше я переконуюся, що тут проблема в іншому: схоже, вони самі почуваються винними перед тобою. Можливо, просто через те, що залишилися живі, тоді як решту сім’ї стратили. А може, гадають, що якби приєдналися до вмовлянь старшого брата, то переконали б батьків не відносити твого листа до поборників. Розповідаючи про ті події, і Марвен, і Ґрайне обійшли цілковитою мовчанкою свою власну участь у них. Мабуть, повністю підтримували батьків і разом з іншими членами родини докоряли Ейганові за слабкість у вірі.