„Який же ти цинічний покидьок!“ — з відразою подумав Фейлан. — „Шкода, що не можу прибити тебе…“
— Як бачите, — вів далі Лаврайн, посміливішавши, — я з вами щирий. То й ви будьте зі мною відвертим, поясніть, чому допомагаєте мені. Які ваші мотиви?
— Це не лише мої мотиви. Я дію в інтересах більшості абрадських чаклунів. — Фейлан зрозумів, що принц, задля власного ж душевного спокою, нізащо не повірить у втручання в події Ан Нувіну, тому вирішив викласти точку зору, якої дотримувалося чимало вельмож на Абраді. — Ми зацікавлені в існуванні теперішнього режиму на Лахліні, нам на руку непримиренна позиція поборників щодо маґії. Те, що у вас коїться, застерігає мешканців Абраду від спроб заборонити вживання чарів. Страшні історії про тутешні порядки, про злиденне життя лахлінців, про масові переслідування ні в чому не винних людей, геть відбивають в абрадців бажання наслідувати ваш приклад. І поки існує Лахлін, де поборники, позбувшись чаклунів, захопили владу в країні, жоден абрадський король, жоден князь не наважиться обмежити чаклунських привілеїв. Саме з цієї причини нам невигідна перемога короля Імара. Ми хочемо, щоб Лахлін і надалі залишався страховищем для решти світу.
— Що ж, досить відверто, — сказав Лаврайн і врешті вибрався зі свого кутка. Навіть підійшов до столу і з трохи гидливою допитливістю оглянув маґічний ліхтар, хоча торкнутись до нього так і не наважився. — Але я не збагну, чому ви обрали такий складний шлях. Куди легше просто вбити короля.
„Що правда, то правда,“ — подумки погодився з ним Фейлан. Він і сам цього не розумів. Проте був радий, що не отримав такого наказу, бо симпатизував намірам Імара вкоротити Конґреґації руки і в глибині душі щиро бажав йому успіху…
— Це виключено, принце. Мені й так буде непереливки, якщо стане відомо про мою діяльність на Лахліні. Та, зрештою, життям лахлінських ґвардійців ніхто особливо не перейматиметься. А от убити короля, пролити королівську кров… — Він похитав головою. — За це мене просто розіпнуть! Кожен король на Абраді жадатиме моєї смерті — не з теплих почуттів до Імара аб Ґалвина, а з їхньої королівської солідарності, з прагнення показати всім, що особа короля священна і кожен, хто зазіхне на неї, хоч чаклун, хоч звичайна людина, неодмінно заплатить за це життям.
— А за верховного поборника, — зненацька поцікавився Лаврайн, — вам нічого не буде?
Фейлан аж сторопів від несподіванки.
„Яка ж падлюка! Ще кілька хвилин тому його тіпало на думку про те, що він зв’язався з чаклуном, і ось тобі…“
— Ви вже даруйте, принце, але свої суперечності з верхівкою поборників вам доведеться залагоджувати самому. Нам, абрадським чаклунам, байдуже до того, який складеться баланс сил після усунення короля Імара з престолу. Головне, щоб Конґреґація зберегла свої теперішні позиції, а хто нею реально керуватиме, новий король чи Поборча Рада, нас не обходить. — Він підвівся з лави, витяг із сумки пакунок і поклав його на стіл. — Тут трохи їжі, на сніданок вистачить. Згодом я роздобуду ще харчів, а також коня й теплу одіж для подорожі. Проте наступні два дні вам доведеться просидіти в цій хатині й нікуди не потикатися.
Лаврайн з огидою глянув на смердючий сінник, але сперечатися не став.
— Так, ваша правда. Мені треба затаїтися, бо зараз довкола Ханґована нишпорять пошукові загони… А ви певні, що це надійне місце? Мене тут не знайдуть?
— Королівські війська точно не знайдуть. Як я вже говорив, ви далеченько від столиці. Зате до Бланаха лише п’ятнадцять миль у північно-східному напрямку.
— Ого! — вражено мовив принц. — І як… Авжеж, чари! Ви можете так швидко пересуватися? Літаєте?
— Серед усього іншого, вмію потроху левітувати.
— Не сказав би, що „потроху“. Це ж понад сто миль…
— От із цієї причини, — вів далі Фейлан, — вам треба затаїтися. Не знаю, чи гарний з вас вершник, та навіть найкращий з гінців на швидкому та витривалому коні не добереться сюди з Ханґована раніше, ніж за півтора дні. Я ж правильно вибрав місце, Бланах вас цілком влаштовує?
— Безперечно, — відповів Лаврайн. — Там зібрано значні сили поборників для придушення бунту в Архарських горах. До речі, його очолює чаклун.