Фейлан кивнув. Про бунт на чолі з чаклуном він теж довідався в Дінас Ірвані. Якби була його воля, знайшов би цього чаклуна й допоміг йому… На жаль, демон віддав чіткий наказ: визволити принца, забезпечити його всім необхідним, щоб він дістався до своїх прибічників, і більше ні в які справи на Лахліні не втручатися.
— Отже, вирішено. Щонайменше до завтрашнього вечора ви пробудете тут, потім вирушите до Бланаха. А я зараз відлучуся на двійко годин, розшукаю для вас гарного коня, одяг та припаси. І тоді ми попрощаємося.
Не чекаючи на відповідь, Фейлан вийшов з хатини, огорнув себе зігрівальними чарами і, грузнучи по коліна в снігу, подався до найближчих лісових хащів. Звичайно, він міг би поринути в Тиндаяр на очах у Лаврайна, але не став цього робити, бо інакше після повернення мусив би вигадувати якесь пояснення своєму наглому зникненню. Принц у жодному разі не повірив би словам про підземний світ, не захотів би обтяжувати свою совість усвідомленням того прикрого факту, що йому допоміг не просто чаклун, а чорний чаклун.
Хоч, схоже, із совістю в нього не густо.
Розділ XI
Новий королівський слідчий докладно й велемовно доповідав про результати дізнання, проведеного серед ґвардійців, причетних до нічних подій у Вежі Елдиґар, але Імар слухав неуважно. Йому було байдуже, яка саме муха вкусила двох вартових, що дозволили Лаврайнові вбити їх, мов безпорадних кошенят, і з якої причини решта охорони проґавила його втечу. Передовсім Імара займало питання, де тепер перебуває двоюрідний брат і що збирається робити. Проте це мав з’ясувати не теперішній слідчий, а попередній, нині — міністр права та справедливості. Вранці Ґарван аб Малах офіційно звернувся до короля з проханням звільнити його на один день від виконання урядових обов’язків, щоб він міг провести власне розслідування, задіявши для цього розгалужену мережу своїх інформаторів у столиці та в її околицях. Імар задовольнив його клопотання, і невдовзі Ґарван виїхав у місто сам-один, насилу відбившись від настійливих пропозицій капітана аб Ґвиртира надати йому охорону. А ще раніше палац залишив майстер Шовар — буцімто для того, щоб пройтися по аптеках та міському ринку й закупити трав та коренів для лікувальних настоянок.
Імара дуже турбували можливі наслідки Лаврайнової втечі. Досі ситуація в Ханґовані складалася на його користь, королівські війська контролювали майже все місто, а поборники з їхніми прихвоснями-проповідниками принишкли, налякані показовими стратами провокаторів, що підбурювали городян до бунту проти короля. Та й з провінцій надходили обнадійливі (порівняно з песимістичними Імаровими очікуваннями) звістки про те, що місцева шляхта тишком-нишком чинить поборникам спротив, а селяни, цілком зосереджені на виживанні під час лютої лахлінської зими, не квапляться масово хапатися за вила і йти на столицю для захисту Святої Віри від зазіхань з боку єретика-короля. Траплялися, втім, поодинокі спроби підняти народний бунт, але всі вони зазнавали невдачі — як правило, поміщики власними силами придушували місцеві заворушення, і лише в кількох випадках у події втручалась армія.
Звичайно, в усіх великих містах, за винятком Ханґована, поборники залишалися господарями становища. Однак і там вони не почувались аж надто впевнено через численні конфлікти з князями, які починали вірити, що Імар не збирається просто підтоптати під себе Поборчу Раду, а справді зацікавлений у перерозподілі влади на користь вищої знаті. Крім того, в трьох князівствах, що межували з Архарськими горами, починав даватися взнаки й фактор чаклунсько-єретичного повстання. П’ять днів тому ґрупою чаклунів, які назвали себе соратниками Ейнара аб Дилана, було вбито старшого поборника в Касневиді, через два дні така ж доля спіткала начальника Делганського діоцезу, а вчора надійшло повідомлення з Бланаха, що тамтешній старший поборник лише дивом вижив після замаху, зате двом його заступникам та комендантові Бланахського діоцезу, що водночас керував і силами Конґреґації, кинутими на придушення „архарського бунту“, не так пощастило; власне, складалося враження, що в Бланаху головною ціллю нападників був якраз комендант. Можна було не сумніватися, що ці зухвалі й безкарні напади справили неабияке враження на місцеву шляхту, засвідчивши неспроможність поборників захистити від чаклунів навіть самих себе.
Проте Лаврайн міг усе зіпсувати. Особливо, якщо йому вистачить кебети не залишатись у Ханґовані, сховавшись під крильцем у Поборчої Ради, а поїхати у Бланах, де його зустрінуть, як свого лідера. Це місто перебувало під повним контролем Конґреґації, і минулого тижня тамтешній князь Ґройдел аб Олфид навіть мусив переїхати разом з родиною до одного зі своїх заміських маєтків, оскільки поборники чинили на нього сильний тиск, вимагаючи засудити останні дії короля.