— Гадаєш, я хитрую з тобою?
— Ні, звичайно. Проте інші можуть схитрувати, знайти якусь лазівку, щоб примусити мене робити те, чого я не хочу.
— Ніхто не примусить, якщо ти сам не погодишся, — впевнено мовила Шайна. — Безумовно, деякі сестри чинитимуть на тебе тиск із тим, щоб ти брав активну участь у державних справах. Але тобі легко буде відкараскатися від них, просто сказавши, що попереду в тебе багато часу, ще встигнеш зайнятися політикою, а поки хочеш пожити в своє задоволення, не обтяжуючи себе зайвими обов’язками і пов’язаною з ними відповідальністю. Та й зрештою, ти ж не збираєшся весь час сиднем сидіти в Тахріні. Мабуть, захочеш помандрувати, побачити ті країни, де ще не бував. Івронах, Коннахт, Лойгір, Алпайн, Тір на н-Ґал, усі Південні Королівства та довколишні острови і, звісно ж, Тір Мінеган.
— На Мінеган я поки не хочу, — сказав Бренан. — І не лише через найстарших. Там буде Ґвен, а я… Зараз мені важко навіть думати про неї, не те що бачити.
Шайна мовчки обняла брата й поклала голову йому на плече. Вона хотіла сказати, що добре розуміє його, але не наважилася. Бо справді розуміла — адже й сама свого часу опинилась у схожій ситуації. Два роки тому Ґвен порвала з нею через те, що стала відьмачкою; а тепер, за злою іронією долі, кидає її брата — через те, що знову стала відьмою…
Шайнине чуття сповістило, що до них наближається людина. Вона підвела голову і звернула погляд на стежку. За хвилю до її вух долинуло рипіння снігу під чиїмись підошвами, а невдовзі з-поза дерев вигулькнула постать Ґвениного брата Ліама. На відміну від Бренана з Шайною, вдягнених досить легко для сьогоднішнього морозного ранку, він був у підбитому хутром плащі та вовняній шапці, оскільки не міг зігрівати себе чарами.
Привітавшись із ними, Ліам улаштувався на лавці поруч із Бренаном і сказав:
— Так і думав, що ви будете тут. Я вам не заважатиму?
— Нітрохи, — байдуже знизав плечима Бренан. — Мабуть, теж прийшов умовляти?
— Залежить від того, чи захочеш ти мене слухати. Якщо ні, то мовчатиму. Для мене це дуже непроста ситуація, бо я особисто зацікавлений, щоб ти не відмовлявся від корони. І якраз тому не хочу, аби в тебе склалося враження, ніби я думаю лише про власну вигоду.
— А про яку саме вигоду тобі йдеться? — запитав Бренан. — Про шлюб із Шован чи про ласий шматок відьомських володінь?
— Про Шован. Чесне слово! — із щирим запалом відповів Ліам. — Я й сам цього не чекав. Твердив собі, що просто допомагаю сестричці, відплачую їй за все добро, яке вона мені зробила. Та сьогодні збагнув, що Ґвен тут ні до чого. Я справді хочу одружитися з Шован, і мені начхати на землі та гроші.
— Зате її батькові не начхати, — з розумінням кивнув Бренан. — Ти вже бачився з ним?
— Так, оце щойно, коли був у Ґвен. Ґраф запевнив нас, що останні події нічого не міняють і для нього велика честь поріднитися з відьмою. Йому й на думку не спадало, що ти можеш узагалі відмовитися від корони, він лише питав, чи не плануєш у зв’язку з новими обставинами зачекати до наступного разу, а поки підтримати лорда Ріґвара. Ґвен відповіла, що ти ще не визначився, але за будь-якого твого рішення я не постраждаю, бо вона збирається переписати на мене Кил Морґанах.
— А це можливо? — здивувався Бренан. — Хіба тепер він не повинен повернутись у власність Тір Мінегану?
— Не конче, — сказала Шайна. — Позаторік усі права на Кил Морґанах було безповоротно передано Ґвен, і відтоді Сестринство не має до нього ніякого стосунку. Інша річ, що тепер вона відьма і не може особисто володіти жодною нерухомістю, та це зовсім не означає, що її маєток переходить до Тір Мінегану. Брігід каже, що з погляду закону ця ситуація аналоґічна тим випадкам, коли відьми отримують спадок від кровних родичів. Зазвичай вони переписують землі та будинки на Сестринство, але також мають право подарувати їх кому завгодно.
— Ага, ясно, — кивнув Бренан і знову подивися на Ліама. — Тоді я не розумію твоєї стурбованості, друже. Чи лорд Флойд вважає Кил Морґанах замалим для свого майбутнього зятя?
Ліам похитав головою:
— Аж ніяк. Це розкішний маєток, і він зробить мене досить впливовим катерлахським лордом. Але проблема в іншому. Якщо зараз ти все кинеш і втечеш, ґраф пошиється в дурні. Він бо ж публічно підтримав тебе, оголосив про намір висунути твою кандидатуру від Лімнахського Князівства — а тут ти підкладеш йому таку свинюку. Б’юсь об заклад, що після цього він і чути не захоче про мій шлюб із Шован.
— А я що кажу, — підхопила Шайна. — Не можна так різко й раптово виходити з гри. Зрештою, це ж серйозна гра, королівська, і ставки в ній дуже високі. Візьми на день-другий паузу для роздумів, потім зустрінься з вищими лордами, які вже висловилися на твою підтримку, і ввічливо запитай їхньої поради. Скажи, що без Ґвен не почуваєшся готовим негайно посісти трон і волів би поступитися чергою лордові Ріґвару. Я певна, вони схвалять твоє рішення… за винятком хіба що ґрафа Тироґенського. Більшість із них, хоч і погодились віддати за тебе голоси, водночас вважають, що ти ще надто молодий і зовсім не маєш досвіду в державних справах.