Вона повернулась і за кілька секунд зникла між камінням, а я, пригноблений непевним страхом, пішов у Баскервіль Гол.
Розділ 8
Перше донесення Доктора Ватсона
Від цього часу я буду йти за подіями, переписуючи свої ж листи до Шерлока Голмза, що лежать переді мною на столі. Одна сторінка бракує, а решту точно переписано. І вони передають мої почуття та підозру більш докладно, ніж могла б це зробити моя пам’ять, хоч як я ясно пам’ятаю ці трагічні події.
Баскервіль Гол
13 ого жовтня
Любий Голмзе,
З моїх колишніх листів та телеграм ви добре знаєте всі ці події, що трапились у цім куточку.
Останніми днями я не посилав вам жодного донесення, бо до сьогоднішньої ночі не трапилось нічого, що варто було б уваги. А сьогодні трапилась дуже дивна річ. про яку я вас повідомлю у свій час. Але насамперед я мушу повідомити вас і про деякі інші справи.
Одна з них, про яку я говорив дуже мало, — злочинець — втікач. Є цілковиті підстави вважати, що він зовсім пішов з цієї місцевості, а це становить велику полегкість для поодиноких господарів на болоті. Минуло два тижні від часу його втечі з в’язниці, і від того часу нічого не було чути про нього. Цілком неможливо, щоб він міг так довго триматися на болоті. Звичайно, щодо можливості ховатися, то в цьому він не мав би скруту. Кожна кам’яна халупа могла б бути йому за притулок, але на болоті нема чого їсти, хіба що тільки б він піймав та зарізав одну з фермерських овець. Через те гадаємо, що він пішов геть, і фермери почали спати міцніше.
У нашому домі нас четверо дужих чоловіків, отже, ми можемо оборонити себе, але признаюсь, що мені було моторошно, коли я думав про Стейплтонів. Вони живуть на багато миль від усякої допомоги. В їхньому домі одна покоївка, один старий слуга, сестра й брат — не дуже сильний чоловік. Вони були б беззахисні в руках такого одчайдушного розбійника, як цей нотінггільський злочинець, якби йому удалось пробратись до них. Сер Генрі і я звернули на це увагу і радили, щоб конюх Перкінс ходив туди ночувати, але Стейплтон і чути не хотів про це. Справа в тому, що сер Генрі починає дуже цікавитися красунею — сусідкою. Цьому не слід дивуватися, бо сумно жити в цьому пустельному місці для такої діяльної людини, а вона — чарівна красуня. В ній є щось трагічне й екзотичне, що становить дивний контраст з її холодним та байдужим братом; проте і в ньому можна помітити прихований вогонь. Він, безперечно, має дуже помітний вплив на неї. Я бачив, як вона, розмовляючи, завжди поглядала на нього, ніби сподівалася на похвалу того, що вона сказала. Думаю що він гарно поводиться з нею. Якийсь сухий блиск його очей і твердий обрис тонких губ свідчать про позитивний, а можливо, і брутальний характер. Ви 6 мали в ньому цікавий суб'єкт для вивчення.
Він у перший же день відвідав Баскервіля, а на другий ранок, повів нас на те місце, де відбулись події, розказані легендою про лукавого Гюго.
Ми йшли кілька миль по болоті й дійшли до такого похмурого місця, що само по собі могло навіяти цю історію. Ми побачили коротку долину між скелями, що притулилась до чистого зеленого простору, вкритого білим жабником. Посеред цього простору, стирчало два великі камені, загострені доверху, як величезні зуби якоїсь потворної тварини. Хоч би як там було, це місце цілком відповідало сцені давної трагедії. Сер Генрі дуже зацікавився і не раз допитував Стей — плтона, чи вірить він у можливість втручання надприродних сил у людські справи. Він говорив, ніби жартуючи, але очевидно було, що настрій його був поважний. Стейплтон відповідав дуже стримано, але не трудно було помітити, що він говорить менше, ніж міг би сказати, і що він не хоче висловити цілком свою думку, шануючи почуття Баскервіля. Він розказав про подібні випадки, коли цілі родини терпіли від будь — якого злого впливу, і в нас постало від його слів таке враження, що він вірить у народну легенду про собаку.
На зворотному шляху ми обідали в Меріпіт. Тут сер Генрі познайомився з Беріл Стейплтон. З першого ж разу, як він глянув на неї, він, очевидно, був дуже нею захоплений, і, коли я не помиляюсь, почуття це було взаємним. Він часто згадував її, коли ми верталися додому, і від того часу не минало майже дня, щоб ми не бачили або брата, або сестру. Вони сьогодні вечеряють у нас, а ми, здасться, підемо до них на тому тижні. Можна подумати, що таке парування було б дуже бажане Стейплтоном, а тим часом я не раз помічав на його обличчі велику досаду, коли сер Генрі робив яку — небудь послугу його сестрі. Він, безперечно, дуже її любить і йому довелося б самотньо жити без неї, але було б дуже егоїстично з його боку противитись такій блискучій партії. А тим часом, я певен, що він не бажає, щоб їхня близкість перейшла в кохання, і я помічав кілька разів, як він намагався перешкодити їхньому tete — a–tete. До речі, ваші інструкції щодо того, щоб сер Генрі не виходив сам, дуже далеко трудніше виконувати, коли до всіх наших скрут додасться ще й кохання. Моя репутація дуже швидко потерпіла б, якби мені доводилося буквально виконувати ваші накази.