Любий Голмзе,
Коли ви не одержували від мене особливих новин за перші дні, то тепер ви мусите визнати, що я надолужив згаяний час і що події швидко йдуть одна за одною. Своє донесення я закінчив повідомленням про те, що бачив Барімора проти вікна; а тепер у мене зібрався такий запас відомостей, який мусить дуже здивувати вас. Обставини набули такого обороту, що я не міг його передбачити. З одного боку, вони стали за останні сорок вісім годин далеко ясніші, а з другого — вони дуже ускладнились. Але я вам усе розкажу і ви самі зміркуєте.
На другий, після моїх спостережень, ранок, я перед сніданком оглянув кімнату, в яку вночі приходив Барімор. Я помітив в ній одну особливість: з західного вікна, через яке він так пильно видивлявся, болото видно краще, ніж з якого іншого вікна в домі. Отже, тільки це вікно могло прислужитись цілям Барімора, і отже, він щось або когось виглядав на болоті. Ніч була надзвичайно темна, а тому я не можу собі уявити, як він міг сподіватись побачити будь — кого, і мені спало на думку, чи не затівалось тут будь — якої любовної інтриги. Цим можна було б з’ясувати його скрадливу ходу і горе жінки. Він сам — людина дуже вродлива, здібна поривати серце селянської дівчини, і через те таке припущення могло б бути ймовірним. Звук відчинених дверей, почутий мною після того, як я вернувся в свою кімнату, міг означати, що Барімор вийшов на якесь таємне побачення. Так міркував я на другий ранок і передаю вам ці підозри, хоч виявилось, що вони не мали підстав.
Але, хоч би якими в дійсності були вчинки Баріморові, я відчував, що над мої сили лишати їх тільки на моїй відповідальності. Після сніданку я пішов в кабінет господаря і розповів йому про все, що бачив. Він був менш здивований, ніж я сподівався.
— Я знаю, що Барімор ходить уночі, і маю намір поговорити з ним, — відповів він. — Я чув разів два або три кроки в коридорі якраз приблизно в той час, коли ви бачили його.
— Може, він щоночі ходить до того самого вікна? — сказав я.
— Коли це так, ми маємо можливість простежити за ним і виявити його поведінку. Цікаво знати, як вчинив би ваш приятель Голмз, якби він був тут.
— Я гадаю, він зробив би якраз так, як ви хочете вчинити, — сказав я. — Він стежив би за Барімором, поки довідався б про все.
— Так ми зробимо це вдвійку.
— Але він, напевне, почує нас.
— Він трохи приглухуватий, і в усякому разі нам слід спробувати. Ми сьогодні вночі сидітимемо в моїй кімнаті і ждатимемо поки він пройде.
Сказавши це, сер Генрі весело потирав руки. Зрозуміло було, що він радий цій пригоді, як розвазі, внесеній в його надзвичайно спокійне життя на болоті.
Сер Генрі умовився з архітектом, який складав пляни для сер Чарлза, і з лондонським підрядником, отже, ми можемо чекати, що скоро почнуться тут великі зміни. З Плімута 73 приїжджали декоратори та шпалерники, очевидно, в нашого приятеля широкі пляни, і він не спиниться ні перед якими витратами і працею ради відновлення красоти будівлі. Коли будинок буде відремонтовано і знову умебльовано, сер Генрі не вистачатиме тільки жінки. Між нами кажучи, є виразні ознаки, що й цього не бракуватиме, коли тільки наша сусідка, Беріл Стейплтон, погодиться, бо я рідко бачив людину більш закохану, ніж сер Генрі, в цю дівчину.
Проте, його кохання не таке щасливе, як можна було б цьогс сподіватися за даних обставин. Сьогодні, приміром, трапилась цілком несподівана пригода, що дуже засмутила нашогс приятеля.
Після нашої балачки про Барімора сер Генрі надів бриля, наміряючись вийти з дому. Зрозуміло, я зробив те саме.
— Що це, Ватсоне, і ви йдете? — спитав він, якось дивно подивившись на мене.
— Це залежить від того, чи йдете ви на болото, — відповів я.
— Так, я йду туди.
— Ви знаєте одержані мною інструкції. Мені дуже неприємно бути настирливим, але ви чули, як серйозно наполягав Шерлок Голмз на тому, щоб я не кидав вас, і особливо за те, щоб ви не ходили самі на болото.
Сер Генрі поклав мені руку не плече і промовив:
— Любий друже, Голмз, за всієї своєї мудрості не передбачив деяких обставин, що сталися від того часу, як я на болоті. Чи розумієте ви мене? Я певен, що ви остання людина в світі, яка захотіла б зіпсувати мені задоволення. Я мушу сам іти.
Ці слова поставили мене в надзвичайно скрутне становище. Я не знав, що сказати і що робити, а він, поки я стояв непорозуміло, узяв палицю й пішов.
Коли я, нарешті, обміркував справу, то совість почала докоряти мені, що я, хоч би яка була тому причина, дозволив, щоб він пішов без мене. Я почав уявляти собі, які були б мої почуття, коли б мені довелося повернутися до вас признатися, що трапилось лихо внаслідок недодержання ваших інструкцій. Запевняю вас, що кров кинулась мені в голову при самій думці про це. Я вирішив, що, можливо, ще не пізно догнати його, і зараз же пішов напрямком до Меріпіт. Я поспішав, як тільки міг, але не бачив сер Генрі, поки дійшов до того місця, де від дороги відходить болотяна стежка. Тут, боячись, що я пішов не тим напрямком, я вибрався на горб — той самий, що покритий ка- м яником і звідки відкривається широкий круговид. Звідти я відразу побачив сер Генрі. Він був на болотяній стежці, приблизно на чверть милі від мене, і коло нього була жінка яка не могла бути ніким іншим, як тільки Беріл Стейплтон. Вони повільно йшли стежкою, заглибившись в балачку, причому вона швидко жестикулювала руками, ніби ставлячись поважно до того, що казала, а він напружено слухав і два рази похитав головою, мов енергійно заперечуючи її слова.