Я попробував був з'ясувати все це, але, бігме, сам був спантеличений. Все обстає за нашого приятеля — його становище, його характер, його зовнішність, — і я нічого не знаю, що могло б постати проти нього, крім таємничої долі, що переслідує їхній рід. Дуже незрозуміло, що його сватання було так брутально відкинуто, без усякого посилання на бажання самої дівчини, і що дівчина дозволяє без протесту таке становище. Проте нас заспокоїв сам Стейплтон, прийшовши до нас того ж дня. Він прийшов просити пробачення за свою брутальність. Наслідком їхньої довгої балачки без свідків, було те, що дружні відносини знову відновились, внаслідок чого ми будемо вечеряти в ту п'ятницю в Меріпіт.
— Я не скажу тепер, що він не божевільний, — сказав сер Генрі, — я не можу забути його очей, коли він підбіг до мене сьогодні вранці. Але не можу не визнати, що не можна було вимагати більш достатнього вибачення.
— Як він пояснив свою поведінку?
— Він сказав, що сестра становить все в його житті. Це досить зрозуміло, і я радий, що він її оцінює як слід. Вони жили завжди вдвійку, він завжди був одинокий, і вона єдина його приятелька, отже, думка втратити її воістину жахлива для нього. Він каже, що не помічає, як я закохався в неї, коли ж побачив це на власні очі і подумав, що її можуть узяти від нього, то можливість ця зробила його божевільним. Він дуже жалкував про все, що сталося, і зрозумів, оскільки безглуздо й егоїстично уявляти, що він може залишити на все життя для себе таку красуню, як його сестра. Коли доведеться з нею розлучитись, то він з більшою охотою віддасть її такому сусідові, як я, ніж будь — кому іншому. Але, в усякому разі, це для нього удар, для якого треба приготуватись. Він відмовиться від будь — якої протидії з свого боку, коли я обіцятиму не говорити про цю справу протягом трьох місяців і задовольнюся дружніми відносинами з дівчиною, не вимагаючи від неї кохання. Я дав цю обіцянку, і на цьому справа скінчилась.
Отже, одна з наших невеличких таємниць з’ясована. Тепер ми знаємо, чому Стейплтон вороже ставився до коханця своєї сестри навіть в такому разі, коли він був такою гідною людиною, як сер Генрі. Тепер переходжу до другої нитки, витягненої мною з заплутаного клубка, до з’ясування таємних нічних ридань, заплаканого обличчя пані Барімор і злодійкуватих мандрівок Барімора до західного вікна. Хваліть мене, любий Голмзе, і скажіть, що ви не розчарувались у мені як агенті й що ви не жалієте про виявлене до мене довір’я. Все це було з’ясовано в одну ніч.
Л втім, ми трудились дві ночі, але в першу зазнали невдачі. Ми сиділи з сер Генрі у його кімнаті до третьої майже години і не чули жодного звуку, крім дзвону годинників на східцях. Це була дуже тоскна невсипущість, яка закінчилась тим, що ми обидва заснули, сидячи на стільцях. На щастя, це нас не збентежило, і ми вирішили зробити ще одну спробу. На другу ніч ми прикрутили лямпу і почали курити, не ворушачись. Час линув надзвичайно повільно, але нас підтримувала така ж терпляча цікавість, яку мусить відчувати мисливець, наглядаючи за пасткою, в якій він сподівається побачити вловлену здобич. Пробило годину, пробило дві, і ми вже хотіли в розпачі знову відмовитись від цієї справи, як раптом обидва випростались на стільцях і почали напружено прислухатись. Ми почули рип у коридорі.
Ми чули, як хтось прокрадався, поки звук кроків не замовк вдалині. Тоді сер Генрі безгучно відчинив двері, і ми кинулись у погоню. Людина обійшла вже галерію, і в коридорі було темно. Коли ми нарешті дійшли до дверей і заглянули в них, то побачили, що він стоїть, нахилившись до вікна з свічкою в руці, і його напружене обличчя притислося до шибки нестеменно, як я бачив його за дві ночі перед цим.