— Так, я написала його, — вигукнула вона, вгамовуючи свою душу потоком слів. — Я написала його. Чого б я мала заперечувати це? Мені немає причини соромитись цього. Мені хотілось, щоб він мені допоміг. Я вірила, що якби мені вдалось побачити його, то я б одержала від нього допомогу, а через те й просила його прийти.
— Але чого в такий час?
— Того, що я тільки — но довідалась про його намір поїхати на другий день в Лондон на кілька місяців. Були причини, з яких я не могла піти туди раніше.
— Але чого вам треба було призначити побачення в садку замість того, щоб піти до нього додому?
— Невже ви гадаете, що жінка може в такий час іти сама до нежонатого чоловіка?
— Ну, так що ж трапилось, коли ви прийшли туди?
— Я не пішла туди.
— Пані Лайонз!
— Ні, присягаюся вам усім, що е для мене святе, я не ходила туди. Трапилось щось таке, що перешкодило мені піти.
— Що це було?
— Це приватна справа. Я не можу сказати.
— Так ви визнаєте, що призначили побачення сер Чарлзові в той самий час і на тому самому місці, де його спіткала смерть, але заперечуєте, що пішли на це побачення?
— Це правда.
Я знову почав її питати, але нічого не міг добитися.
— Пані Лайонз, — сказав я, встаючи після цієї довгої і безрезультатної розмови, — ви берете на себе дуже велику відповідальність і ставите себе в дуже фальшиве становище, не бажаючи сказати одверто все, що вам відомо. Коли мені доведеться звернутись по допомогу до поліції, то ви побачите, наскільки ви серйозно скомпрометовані. Коли ви невинні, то чому ж з початку заперечували, що писали в цей день сер Чарлзові?
— Бо я боялась, що з цього зроблять якийсь дивний висновок і заплутають мене в скандал.
— А чого ви так хотіли, щоб сер Чарлз знищив того листа?
— Коли ви читали листа, то знаєте чого.
— Я не сказав, що читав цього листа.
— Ви цитували частину його.
— Я цитував постскриптум. Листа, як я вам сказав, було спалено і його не можна було прочитати. Я удруге питаю вас чому ви так хотіли, щоб сер Чарлз знищив цього листа, одержаного ним в день його смерті?
— Це дуже інтимна справа.
— Тим більше причина для того, щоб уникнути публічного оголошення.
— Ну, то я вам скажу. Коли ви чули хоч що — небудь з моєї нещасливої історії, то ви знаєте, що я необачно вийшла заміж і мала причини каятись.
— Так, я це чув.
— Життя моє було самісіньке переслідування з боку чоловіка, якого я ненавиділа. Закон на його боці, і щодня я мушу боятися, що він силою змусить мене жити з ним. В той час, коли я писала сер Чарлзові, я довідалась, що є для мене можливість добути волю — за певну суму грошей. Це означало для мене все: мир душевний, щастя, самоповагу — рішуче все. Я знала про щедрість сер Чарлза, і я подумала, що коли сама розкажу йому, в чому справа, він допоможе мені.
— Так чого ж ви не пішли на побачення?
— Бо я раптом отримала допомогу з іншого джерела.
— Чого ж ви не написали сер Чарлзові, щоб з’ясувати йому все це?
— Я б це зробила, якби на другий день не довідалась з газети про його смерть.
Все це ніби скидалось на правду, і всі мої запитання не могли збити Лауру Лайонз. Перевірити її я міг тільки, якби узнав, що вона дійсно затіяла розлуку з чоловіком в той час, коли сталась трагедія.
Я вийшов, спантеличений і збентежений. Знову я наразився на мур, який немов виростав на всякому шляху, яким я намагався дістатися до мети моєї місії. А тим часом, чим більше я думав про обличчя Лаури Лайонз та про її поведінку, тим більше відчував, що від мене щось було сховано. Чого вона так зблідла? Чого вона заперечувала свій вчинок, поки признання не було силою вирвано в неї? Чого вона мовчала в той час, коли сталась трагедія? Звичайно, пояснення всього цього не могли бути такими невинними, як вона хотіла примусити мене думати. Поки що я нічого не міг вдіяти в цьому напрямку і мусив був взятися за інше розв’язання, яке доводилось шукати між кам’яними халупами на болоті.
А це була дуже непевна вказівка. Я переконався в цьому, коли їхав назад і помітив, що багато горбів зберегли сліди стародавнього народу. Єдиною вказівкою Барімора було те, що незнайома людина живе в одній з цих покинутих халуп, а таких халуп було сотні уздовж і впоперек болота. Але я керувався власними відомостями, бо я бачив саму людину, що стояла на вершині Блек Тор. Ця гора й буде, отже, за центральний пункт моїх розшуків. З цього пункту я обшукаю кожну халупу, поки натраплю на заселену. Коли людина буде всередині неї, то я довідаюсь з її власних вуст — з допомогою свого револьвера, коли в цьому буде потреба, — хто вона така і навіщо вона так довго висліджує нас. Вона могла втекти від нас у юрбі Ріджент Стріт, але на пустельному болоті це буде далеко складніше.