З другого боку, коли я знайду халупу, а пожильця її не буде вдома, то мушу залишитись у ній, хоч би який час довелось там сидіти, поки він вернеться. Голмз упустив його в Лондоні. Воістину для мене буде тріумф, коли я матиму там успіх, де мій учитель зазнав невдачі.
У наших розшуках щастя відвернулось од нас, але тепер, нарешті, воно прийшло мені назустріч в особі Франкланда, що стояв за ворітьми свого саду, які ним я їхав.
— Доброго здоров'я, докторе Ватсон, — вигукнув він надзвичайно весело. — Бігме, вам слід дати відпочити коням і зайти до мене випити склянку вина і віншувати мене.
Після того, що я чув про його вчинок з дочкою, мої почуття до нього були далеко не дружні, але мені дуже б хотілося відіслати Перкінса з екіпажем додому, і для цього була нагода. Я вийшов з екіпажа, наказав візникові передати сер Генрі, що прийду додому вчасно вечеряти, і пішов за Франк- ландом в його їдальню.
— Сьогодні великий для мене день, один з найщасливіших у моєму житті! — вигукнув він, зареготавши. — Я вийшов переможцем у двох справах. Я наміряюсь показати їм, що закон є закон і що с людина, яка не боїться звертатись до нього. Я встановив право проїзду через самісіньку середину парку старого Мідльтона, за сто ярдів од його власного парадного ґанку. Що ви гадаєте про це? Ми докажемо цим магнатам, чорт їх забери, що вони не можуть занедбувати права громади. І я закрив доступ у ліс, в якому публіка з Фернворта мала звичай влаштовувати гулянки. Ця диявольська публика уявляє, що не існує ніяких прав власності і що вона може всюди кишіти із своїми папірцями та фляшками. Обидві справи вирішено, докторе Ватсон, і обидві на мою користь. У мене не було такого дня від того часу, як я віддав під суд Джона Морланда за те, що він стріляв у своєму власному заповідному лісі.
— Яким чином ви могли це зробити?
— А от гляньте в книгу. Це варто прочитати: Франкланд проти Морланда, королівський суд. Це коштувало мене двісті фунтів, але я добився вироку на свою користь.
— А дало це вам що — небудь?
— Нічого, анічогісінько. Я пишаюсь тим, що в мене не було ніякого особистого інтересу в справі. Я діяв з виключно свідомого громадського обов’язку. Я не маю сумніву, приміром, що пани з Фернворта спалять мене заочно сьогодні вночі. Минулого разу, коли це зробили, я сказав поліції, щоб вона припинила такі ганебні видовища. Поліція ганебно поводиться і не захистила мене, хоч я й мав на це право. Справа Франкланда зверне на це увагу суспільства. Я сказав, що їм доведеться каятись за своє поводження зі мною, і слова мої вже справджуються.
— Яким чином? — спитав я.
Обличчя старого набуло значливого виразу.
— Я міг би їм сказати про те, що вони смертельно хочуть довідатись, але ніщо не змусить мене допомогти цим негідникам.
До цього часу я придумував будь — яку причіпку, щоб визволитись від його балаканини, але тут мені хотілось почути більше. Я досить знаю суперечливий характер старого грішника для того, щоб розуміти, що всякий виявлений інтерес може припинити його дальші повідомлення.
— Мабуть, якась браконьєрська? — промовив я байдуже.
— Ха — ха, любий чоловіче, щось далеко важливіше. Що, коли це торкається злочинця — втікача на болоті?
Я здригнувся.
— Хіба ви знаєте, де він? — спитав я.
— Я, може, не знаю точно, де він є, але певен, що міг би навести поліцію на його слід. Хіба вам ніклои не спадало на думку, що найкращий спосіб спіймати цю людину — це довідатись, як вона добуває собі їжу, і в такий спосіб вислідити її.
Безперечно, він близько підходив до істини.
— Звичайно, — сказав я. — Але по чім ви знаєте, що ця людина на болоті?
— Я знаю це тому, що на власні очі бачив того, хто носить йому їсти. Будьте певні, що в мене є гарні підстави так казати. Я багато разів бачив хлопця з пакунком. Кожного разу, а іноді й двічі на день я міг… Але чекайте, докторе Ватсон, чи мене зраджують мої очі, чи справді щось ворушиться на схилі горба.
Це було за кілька миль від нас, але я виразно бачив невеличку чорну точку, що виникала на одноманітному сірому тлі.
— Ходім, ходім, — гукнув Франкланд, кидаючись на східці. — Ви побачите на власні очі й самі зміркуєте.
Телескоп — величезний інструмент, поставлений на триніжку, стояв на плоскому даху. Франкланд подивився в нього й задоволено вигукнув:
— Швидше, докторе Ватсон, швидше, поки він не сховається за горб.