Я ніяк ще не міг перетравити той факт, що Голмз ошукав мене, але приязнь його похвал вгамувала мій гнів. В глибині серця я відчував, що він мав рацію і що для нашої мети було краще не знати мені про його присутність на болоті.
— Отак краще, — сказав він мені, помітивши, що тінь незадоволення зникла з мого лиця. — А тепер розкажіть мені про наслідок вашого візиту до Лаури Лайонз. Мені не важко було довідатись, що ви пішли саме до неї, бо мені вже відомо, що вона — едина в Кум Трейсі особа, яка може бути нам корисна. Справа в тому, що якби ви не поїхали туди сьогодні, то дуже можливо, що завтра я сам пішов би до неї.
Сонце зайшло, і присмерк оповив болото. У повітрі почувалась вогкість, і ми зайшли погрітися в халупу. Тут я розповів Голмзові про свою балачку з Лаурою Лайонз. Він так зацікавився, що деякі частини я мусив повторити.
— Дуже важливе повідомлення, — сказав він, коли я закінчив. — Воно заповнює в цій надзвичайно складній справі прогалину, якої я ніяк не міг збагнути. Чи не помітили ви, що між цією жінкою і Стейплтоном є приязні відносини?
— Я нічого про них не знаю.
— В них не можна сумніватися. Вони зустрічаються, листуються, між ними цілковита згода. Ну, а це дасть нам у руки дуже потужну зброю. Якби я тільки міг ужити її на це, щоб відсторонити його жінку.
— Його жінку?
— Тепер я розкажу вам новину у відповідь на одержані від вас відомості. Жінка, що тут її вважають за сестру Стейплтона, насправді його дружина.
— Господи, Боже мій, Голмзе! Чи певні ви того? Як міг він допустити, щоб сер Генрі закохався в неї?
— Те, що сер Генрі закохався, не могло пошкодити нікому, крім самого сер Генрі. Ви ж самі помітили, що Стейплтон всіляко намагався, щоб сер Генрі не залицявся до неї. Кажу вам, що вона його жінка, а не сестра.
— Але для чого такий обман?
— Бо він передбачав, що вона буде далеко корисніша для нього в ролі вільної жінки.
Всі мої невиразні передчуття, моя невиразна підозра раптом набули форми і зосередились на натуралісті. В цьому без- страсному, безбарвному чоловікові в солом’янім брилі і з сіткою для ловлення метелеків мені ввижалася жахна істота, надзвичайно терпляча й хитра, істота з усміхненим обличчям і серцем убивці.
— Так, значить, це він наш ворог, це він стежив за нами в Лондоні?
— В такому розумінні я розгадую загадку.
— Попередження походило, мабуть, од неї?
— Саме так.
Крізь морок, що так довго повивав мене, проглядав напів- видний, напіводгадуваний образ якоїсь потворної істоти.
— Але чи певні ви того, Голмзе? Як ви довідались, що ця жінка його дружина?
— Через те, що він так захопився, що розповів вам правдиво частину своєї автобіографії, коли вперше зустрівся з вами. Він справді був один час шкільним учителем у північній Англії. Немає нічого легше, як добути відомості про вчителя. Є шкільні агентури, через які можна впевнитися в особі кожної людини, що будь — коли мала цю професію. Завдяки невеличкій довідці я узнав, що одна школа перетерпіла нещастя за жахних умов і що винуватець їхній (ім’я було інше) утік разом зі своєю жінкою. Опис учителя та його жінки цілком підходить до прикмет Стейплтона. Коли ж я довідався, що утікач — ентомолог, то вже мені більше сумніватися не було чого.
Морок розійшовся, але багато ще лишалося в тіні.
— Коли ця жінка — його дружина, то яке відношення має Лаура Лайонз? — спитав я.
— Це один з пунктів, який ваші дослідження допомогли з’ясувати. Ваше побачення з нею дуже вияснило становище. Я нічого не знав про проектовану розлуку Лаури з її чоловіком. Вважаючи Стейплтона нежонатим, вона, безперечно, сподівається вийти за нього заміж.
— А коли вона дійсно дізнається про справу?
— Тоді вона може бути корисною для нас. Перш за все нам обом треба побачитися з нею. Чи не вважаєте ви, Ватсоне, що вже дуже давно ви покинули свої обов’язки? Ваше місце — в Баскервіль Гол.
На заході зник останній промінь зорі, і ніч опанувала болота. Кілька зірочок заблищало на фіалковому небі.
— Ще одне запитання, Голмзе, — сказав я, встаючи. Між нами не може бути, звичайно, секретів. Що все це означає, чого йому треба?
Голмз відповів пониженим голосом:
— Убивства, Ватсоне. Витонченого, з холодним серцем обміркованого вбивства. Не питайте в мене подробиць. Я затягаю його в свою сітку так само, як він затягає сер Генрі, і з вашою допомогою він уже в моїх руках. Тут загрожує нам тільки одна небезпека — що він зробить удар раніше, ніж ми будемо готові зробити йому удар. Ще день або два, не більше, і в мене буде в руках закінчена справа, а до того часу бережіть довірену вам людину так само дбайливо, як береже мати свою хвору дитину. Сьогодні ваша місія сама себе виправдала, а тим часом я майже шкодую, що ви покинули його. Чуєте?