— Я також чув крик, от тому я й прийшов. Я турбувався за сер Генрі.
— Чого саме за сер Генрі? — не міг я не спитати.
— Бо я запрошував його прийти до нас. Коли він не прийшов, мене це здивувало, а потім я, природно, турбувався за нього по — чувши крик на болоті. До речі, — він знову пильно подивився на Голмза, — ви нічого більше не чули?
— Ні, — відповів Голмз. — А ви?
- І я нічого.
— Так чого ж ви спитали?
— Ах, ви знаєте історії, які розповідають люди про привид у вигляді собаки і всього іншого. Кажуть, що чути вночі його виття на болоті. От мені й хотілось знати, чи не чули ви чого- небудь подібного сьогодні вночі?
— Ми нічого такого не чули, — відповів я.
— А що ви думаєте про смерть цього сіромахи?
— Я не маю сумніву, що життя у вічному побоюванні і в таких обставинах затьмарило йому розум. Він у припадку божевілля біг болотом, випадково тут упав і зламав собі в’язи.
— Таке пояснення здається цілком слушним, — сказав Стейплтон і при цьому зітхнув, як мені здалося, з полегкістю. — Що ви про це думаєте, пане Голмз?
Мій друг вклонився і сказав:
— Ви швидко пізнаєте людей.
— Ми дожидали вас у наші краї від того часу, як приїхав сюди доктор Ватсон. Ви потрапили якраз на трагедію.
— Так, справді. Я не маю сумніву, що пояснення, зроблене моїм приятелем, виявиться правильним. Я повезу завтра з собою в Лондон неприємні спогади.
— Як, ви завтра їдете?
— Еге ж, такий мій намір.
— Сподіваюсь, що ваш приїзд висвітлив деякі події', що поставили нас у безвихідь?
Голмз знизав плечима:
— Не завжди досягнеш успіху, якого сподіваєшся. Розслідникові потрібні факти, а не легенди та чутки. Це невдала для мене справа.
Мій приятель говорив найщирішим і спокійним тоном. Стейплтон пильно дивився на нього. Потім він звернувся до мене.
— Я б запропонував перенести на сьогодні до мене цього бідолашного, але це може так налякати мою сестру, що я не маю права цього зробити. Я гадаю, що коли ми накриємо його обличчя, то він пролежить тут до ранку.
Ми так і зробили. Відхиливши гостинні пропозиції Стейплтона, Голмз і я рушили в Баскервіль Гол давши натуралістові змогу вернутися додому на самоті. Обернувшись, ми бачили його постать, що повільно рухалась широким болотом, а за нею — єдину темну пляму на освітленому місяцем схилі, що показувала місце, де так жахливо загинула людина.
— Нарешті ми близькі до сутички, — сказав Голмз, поки ми йшли болотом. — Що за нерви в цієї людини! Як він опанував себе, коли побачив, що жертвою його став не той, кого він намітив, а це його мусило б приголомшити. Я казав вам у Лондоні, Ватсоне, і повторюю тепер, що ніколи не було в нас ворога, такого гідного нашої зброї.
— Мені досадно, що він вас бачив.
- І мені також спочатку було досадно. Але цього не можна було уникнути.
— Як ви гадаєте, який матиме вплив на його пляни те, що він знає про вашу присутність тут?
— Це може примусити його бути обережнішим або ж спонукати його одразу до одчайдушніших заходів. Як і більшість розумних злочинців, він може надто покладатися на свій власний розум і гадати, що цілком ошукав нас.
— Чому б нам не заарештувати його зараз же?
— Любий Ватсоне, ви народились людиною дії. Вас завжди тягне зробити енергійний вчинок. Але припустимо, що ми заарештуємо його сьогодні вночі. Що це дасть? Ми не зможемо подати жодних доказів проти нього. В цьому й є диявольська хитрість. Якби він мав співучасником людину, ми змогли б дістати докази проти нього, а тепер, коли б нам і пощастило спіймати пса, все це не допомогло б затягти петлю на шиї його господаря.
— Але ж у нас в руках кримінальна справа.
- І найменшої тіні її, самі тільки припущення та підозра. На суді нас би висміяли, якби ми з'явились з такою казкою і такими доказами.
— А смерть сер Чарлза?
— Його знайшли мертвим без найменших знаків насильства. Ви й я знаємо, що він умер од страху, а також знаємо, що налякало його. Але як ми змусимо дванадцятьох присяжних повірити цьому? Де докази того, що тут діяв пес? Де знаки його зубів? Звичайно, ми знаємо, що собака не кусає мертвого тіла і що сер Чарлз умер раніше, ніж його догнав пес. Але мусимо все це довести, а тим часом не можемо цього зробити.
— Ну, а сьогоднішня ніч?
— Сьогодні вночі ми не зробили жодного кроку вперед. Знов — таки не було жодного безпосереднього зв’язку між псом та смертю чоловіка. Ми не бачили пса. Ми чули його, але не можемо довести, що він біг по слідах цього чоловіка. Тут цілковита відсутність мотивування. Мій любий друже, нам доводиться погодитися з фактом, що тепер у нас ще немає в руках жодної кримінальної справи, але нам варто йти на який завгодно риск, щоб тільки встановити її.