— Я дуже радий, що ви так вважаєте, — сказав сер Генрі, дивлячись трохи здивовано на мого приятеля. — Я не маю претензій на достатнє розуміння мистецтва і краще б оцінив коня або бичка, ніж картину. Я не знав, що ви маєте й на це час.
— Коли я бачу будь — що гарне, то й я оцінюю його. А тепер я бачу щось гарне. Закладаюсь, що ця жінка в блакитній шовковій сукні — робота Кнелера, а товстий чоловік у перуці — Рейнолдса. Це все, мабуть, родинні портрети?
— Так, усі без винятку.
- І ви знаєте їхні імена?
— Барімор проказував мені їх. Я вважаю, що добре вивчив їх.
— Хто цей чоловік з підзорною трубою?
— Це Баскервіль — моряк, що служив за Роднея у Вест Індії. Чоловік у синьому камзолі з сувоєм паперів, сер Вільям Баскервіль, що був головою комітетів у палаті громадян за Пітта.
— А цей верхівець проти мене в чорному оксамитному камзолі з коронковим мереживом?
— О, з цим ви маєте право познайомитись. Це причина всього лиха — лукавий Гюґо, що через нього постав пес Баскервілів.
Я дивився на портрет з цікавістю, з деяким здивуванням.
— Боже мій, — вигукнув Голмз. — Він здається спокійним і досить лагідним чоловіком, але я певен, що з очей його виглядав диявол. Я уявляв його собі людиною кремезнішою і з більш розбійницькою зовнішністю.
— Але не може бути жодного сумніву в дійсності цього пор- третра, бо ім’я й рік‑1647 — написані на зворотній стороні полотна.
Після цього Голмз дуже мало говорив, але портрет старого катюги ніби прикував його до себе, і протягом цілої вечері він не зводив з нього очей. Тільки пізніше, коли сер Генрі пішов у свою спальню, я міг простежити напрям думок свого приятеля. Він вернувся зі мною в їдальню із свічкою в руці і став тримати її біля самісінького портрета, вицвілого від часу.
— Чи бачите ви тут що — небудь? Я подивився на широкого бриля з пером, на кучері, на облямоване ними вузьке суворе обличчя. Зовнішність була зовсім не груба, але жорстка й сувора, з суворо окресленими тонкими губами й холодними, суворими очима.
— Чи похожий він на кого — не- будь з ваших знайомих?
— Щось коло підборіддя нагадує сер Генрі.
— Так, ви масте рацію, тут є деякий натяк. Але чекайте. — Він став на стілець і, тримаючи свічку в лівій руці, заокруглив праву так. щоб закрити нею широкого бриля й довгі кучері.
— Що ж це! — вигукнув я здивовано.
З рамки глянуло на мене обличчя Стейплтона.
— Ага! Бачите тепер. Очі мої звикли розглядати обличчя, а не їхню оздобу. Перша якість дослідника злочинів це вміння пізнавати людину крізь його маскарадний стрій.
— Але це дивно. Цей портрет ніби списано з нього.
— Так, це цікавий зразок атавізму, і тут його виявлено не тільки фізичною, але й духовною стороною. Наш молодець — Баскервіль.
Це очевидно.
— Зі сподіванками на спадщину?
— Саме так. Цей портрет дав нам одну з найважливіших ланок, яких бракувало. Ми тримаємо його в руках, Ватсоне, і присягаюсь, що ще до завтрашнього вечора він буде так само безпорадно борсатися в нашій сітці, як його метелики. Шпилька, корок і карточка — от і новий екземпляр для нашої колекції на Бейкер Стріт.
Сказавши це, Голмз зареготав. Не часто доводилося мені чути його регіт, і завжди він віщував лихо будь — кому.
Я встав рано — вранці, але Голмз прокинувся ще раніш, і, одягаючись, я бачив, як він ішов алеєю додому.
— Так, сьогодні нам потрібен увесь день, — сказав він потираючи руки, з радісним передбаченням діяльності. — Сітку наставлено, і скоро почнемо її стягати. Не мине цей день, як ми довідаємось — чи попалась у неї наша велика гостроморда щука, чи прослизнула крізь вічка …
— Ви вже були на болоті?
— Я з Ґрімпена послав у Принцтаун донесення про смерть Сельдена. Здається, можу обіцяти, що нікого з вас не потурбують у цій справі. Я також побачився з моїм вірним Картрайтом, що без сумніву, занудьгувався коло моєї халупи, як пес на могилі свого господаря, якби я не заспокоїв його щодо своєї безпеки.
— А тепер ми з чого почнемо?
— Насамперед треба побачити сер Генрі. Та ось і він.
— Доброго здоров’я, Голмзе, — сказав той, входячи. — Ви маєте вигляд командувача, що складає зі своїм начальником штабу плян бою.
— Цілком правильне порівняння. Ватсон слухав мої накази.
- І я прийшов по них.