— Можливо, що Стейплтон і не знав про існування спадкоємця в Канаді. В усякому разі, він дуже швидко довідався про нього від свого приятеля, лікаря Мортімера, який розказав йому всі подробиці, що стосувалися приїзду сер Генрі Баскервіля. Насамперед Стейплтонові спало на думку, що цього молодого канадця можна вбити в Лондоні, не давши йому зовсім змоги приїхати в Девоншір. Він не вірив своїй жінці від того часу, як вона відмовилась наставити пастку на старого, і разом з тим він боявся надовго лишити її саму, боячись втратити свій вплив на неї. От чому він узяв її з собою в Лондон. Я довідався, що вони спинились в готелі «Мексборо», що ввійшов до числа тих готелів, який відвідав мій агент, шукаючи доказів. Тут Стейплтон запер свою жінку, поки сам з приставною бородою стежив за лікарем Мортімером до Бейкер Стріт, потім до станції і до готелю Нортумберланд. Беріл Стейплтон збагнула дещо з його плянів: але вона так боялась, що не сміла написати сер Генрі, щоб попередити його про небезпеку. Якби лист потрапив у руки Стейплтона, то й вона могла б важити життям.
— Нарешті, як ми знаємо, вона вирізала з газети слова і склала листа, а для адреси вона підробила свою руку. Лист дійшов до Генрі, і він в такий спосіб одержав перше попередження про небезпеку.
— Для Стейплтона було дуже важливо добути яку — небудь частину одягу сер Генрі, щоб у разі, коли доведеться використати пса, він міг його пустити по сліду. З властивою йому швидкістю і сміливістю він зразу ж добився цього; і ми не можемо мати сумніву, що покоївку готелю було щедро підкуплено, коли вона допомогла йому здійснити його намір. Проте трапилось так, що перший добутий чобіт був новий, а отже, непридатний для наміченої мети. Він повернув його й одержав інший. Це був дуже повчальний інцидент, бо він конче довів мені, що ми маємо справу зі справжнім псом, бо жодне інше припущення не могло з’ясувати неодмінного бажання одержати саме старий, а не новий чобіт. Що безглуздіший і смішніший інцидент, то дбаліше треба його аналізувати, і та обставина, яка ніби ускладнює справу, виявляється найпридатнішою для її з’ясування, тільки треба її відповідно й науково дослідити.
— Потім на другий ранок нас відвідали наші друзі, і за ними продовжував стежити Стейплтон, сидячи в кебі. З його знайомства з нашим домом і моєю зовнішністю, а також з усієї його поведінки я схильний зробити висновок, що злочинна кар’єра далеко не обмежується баскервільською справою. Значущий той факт, що за останні три роки на заході було зроблено чотири значні нахабні крадіжки, і в жоднім з цих чотирьох випадків злочинця не було арештовано. Остання з них, зроблена в травні у Фолкстон Корт,» закінчилась убивством з револьвера поліцейського, що застав замаскованого самотнього злодія. Я не можу сумніватися в тому, що Стейплтон добував в такий спосіб засоби до життя і що протягом багатьох років він був одчайдушним і небезпечним чоловіком. Ми мали зразок його спритності в той ранок, коли він так вдало сховався від нас, а також його зухвалості, коли він зробив мені виклик, назвавши візникові моє ім’я. З цього моменту він зрозумів, що я взявся за цю справу в Лондоні і тому йому тут не діждатися успіху. Він звернувся в Дартмур і почав дожидати приїзд Генрі.
— Чекайте, — промовив я. — Ви, безперечно, правильно розповіли послідовний хід подій, але є один пункт, який ви лишили нез'ясованим. Що сталося з псом, коли його господар був у Лондоні?
— Я звернув увагу на це питання, і воно, звичайно, мас деяке значення. Не може бути сумніву, що Стейплтон мав довіреного, хоч навряд чи віддавав себе у його владу, знайомлячи його з усіма своїми плянами. В Меріпіт був старий слуга на ім’я Антоні. Його зв'язок зі Стейплтоном можна простежити за кілька років — до того самого часу, коли вони утримували школу, отже, він мусив був знати, що його пани — чоловік і жінка. Людина ця зникла. Значливий той факт, що Антоні, незвичайне ім'я в Англії, тим часом, Антоніо, ім'я дуже поширене в усіх іспанських та іспансько- американських країнах. Ця людина так само, як і Беріл Стейплтон, говорила гарно англійською мовою, але з якимсь дивним ак- центом. Я сам бачив, як він ішов через Ґрімпенську трясовину по стежечці, позначеній Стейплтоном. Отже, дуже можливо, що під час відсутності господаря він піклувався за псом, хоч міг і не знати, для якої мети держать цю тварину.
— Потім Стейплтон вернувся в Девоншір, куди незабаром поїхали й ви. Тепер скажу кілька слів про те, що я робив в той час. Ви, може, пам’ятаєте, що, розглядаючи лист, я дбало досліджував водяний знак. Я тримав листа близько до очей і відчув легкі пахощі білого жасміну. Є сімдесят п’ять гатунків пахощів, які експерт у справі дослідження злочинів мусить неодмінно вміти розрізняти, і багато справ за моїми відомостями не раз залежали від швидкого розпізнавання ґатунку пахощів. Пахощі примусили мене подумати про участь у цій справі жінки, і думки мої вже звернулись до Стейплтонів. Я пересвідчився в існуванні собаки і здогадався, хто злочинець, раніше ніж ми вирушили на захід.