— Моя справа була стежити за Стейплтонами. Але, очевидьки, я не міг би цього здійснити, якби був з вами, бо тоді він був би обережний. Тоді я піддурив усіх, в тому числі й вас, і приїхав у Девоншір, тим часом як усі думали, що я в Лондоні. Я не так бідував, як ви уявляли, хоч на такі дріб’язкові подробиці ніколи не слід звертати увагу при дослідженні справи. Більшу частину часу я жив у Кум Трейсі. І тільки тоді користувався халупою на болоті, коли треба було бути поблизу місця дії. Зі мною приїхав Картрайт, переодягнений селянським хлопцем. Він був дуже корисний мені. Його обов’язок був дбати про моє харчування й чисту білизну. Поки я стежив за Стейплтоном, Картрайт стежив за вами, отже, я завжди знав про все.
— Я вже казав вам, що ваші донесення доходили до мене дуже швидко, бо їх негайно пересилали з Бейкер Стріт в Кум Трейсі. Вони були дуже корисні мені, і особливо випадково даний правильний уривок з біографії Стейплтона. Я міг відновити справжність його, як і його жінки, і дізнався нарешті точно, чого триматися. Справа значно ускладнилась інцидентом з утеклим злочинцем і його зв язок з Баріморами. І це вам удалось чудово виявити, хоч я вже прийшов до висновків завдяки своїм власним спостереженням.
— До того часу, як ви знайшли мене на болоті, я вже цілком знав усі обставини; тільки в мене не було в руках справи, яку я міг би подати до суду присяжних. Навіть замах Стейплтона на життя сер Генрі в ту ніч, коли загинув бідолашний злочинець, небагато б допоміг нам для доказу проти нашого клієнта убивства. Не лишалося іншого нічого, як спіймати убивцю на місці злочину, а для цього нам треба було пустити сер Генрі як принаду, одного і притому на вигляд беззахисного. Ми так і зробили, і ціною сильного хвилювання, спричиненого нашому клієнтові, нам удалось докінчити справу і довести Стейплтона до загибелі.
— Я мушу визнати, що можна поставити на карб моєму провадженню справи те, що піддав сер Генрі такому іспитові, але ми не мали змоги передбачити страшного видовища, яке являв собою пес, а також не могли передбачити туману, який дав йому можливість несподівано вискочити на нас. Ми досягли своєї мети ціною, яку обидва лікарі — і спеціаліст, і лікар Мортімер — вважають не дуже великою. Довга подорож дасть можливість нашому приятелеві не тільки зміцнити нерви, але й вилікувати серцеві рани. Його кохання до Беріл Стейплтон було глибоке й щире, і для цього найсумнішою стороною цієї темної справи є факт, що вона ошукала його.
— Лишається мені тільки сказати, яку ролю вона відігравала в усьому цьому. Не може бути сумніву, що Стейплтон мав на неї вплив, який можна з’ясувати або коханням, або страхом, а можливо, і тим, і тим разом, бо ці два почуття цілком суміщаються. В усякому разі, вплив чоловіка був дійсний. З його наказу вона погодилася удавати сестру. Його владі над нею, проте, було покладені межі, коли він намагався зробити з неї безпосередньо поплічницю у вбивстві.
— Вона готова була застерігати сер Генрі, тільки не виказуючи свого чоловіка, вона не раз пробувала це робити.
— Сам Стейплтон ніби здатний був ревнувати — і коли побачив, що сер Генрі залицяється до його жінки (хоч це і входило в його плян), не міг не перебити цього залицяння пристрасним вибухом, що виявляв запальну душу, яку він так уміло приховував завдяки самообладі. Підтримуючи дружні відносини, Стейплтон був певен, що сер Генрі часто приходитиме до Меріпіт і що рано чи пізно він діждеться бажаного зручного випадку. Але коли настав критичний момент, жінка раптом повстала проти нього. Вона дещо почула про смерть утеклого каторжанина і знала, що пса буде заперто в сарай цього вечора, коли сер Генрі прийде вечеряти. Вона обвинуватила чоловіка в навмисному убивстві, після чого постала дика сцена, під час якої він уперше сказав їй, що в неї є розлучниця. Її вірність відразу перетворилася в палку ненависть. І він побачив, що вона неодмінно викаже його. Тому він її зв’язав, щоб позбавити змоги попередити сер Генрі. Він сподівався, що знову згадають про закляття, що тяжіє над родом Баскервілів, і тоді він знову здобуде перемогу над жінкою і примусить змиритися її з дійсним фактом і мовчати про все, що вона знає. Мені здається, що й тут він помилився, бо коли б нас навіть і не було на місці, його вирок все — таки був би підписаний. Жінка з іспанською кров’ю не так легко прощає таку образу. А тепер, любий Ватсоне, я не можу, не вдаючись до своїх заміток, дати вам докладніший звіт про цю цікаву справу. Мені здається, що нічого важливого не залишилось нез’ясованим. Він не міг надіятися налякати сер Генрі до смерті своїм псом — привидом, як це зробив із своїм дядьком. Тварина була люта й голодна. Якби його поява не злякала жертви на смерть, то, принаймні, позбавила б її всякої змоги боронитись.