— Так, це правильно. Лишається ще одне питання. Якби Стейплтонові удалося одержати спадщину, яким чином з’ясував би той факт, що він, спадкоємець, жив так близько від помістя, ховаючись під чужим прізвищем? Яким чином він би міг заявити свої права на спадщину, не збудивши підозри й слідства?
— Він був би в надзвичайній скруті, і я боюсь, що ви занадто багато вимагаєте від мене, коли сподіваєтесь, що я розв’яжу це питання.
— Минуле й теперішнє входять в царину моїх дослідів, але як людина може зробити в майбутньому, на це дуже трудно відповісти. Беріл Стейплтон каже, що її чоловік не раз обмірковував цю дилему. З неї можна було 6 вийти трьома способами. Стейплтон міг, засвідчивши дійсність своєї особи у Південній Америці, вимагати звідти свою спадщину, не приїжджаючи до Англії, або ж він міг гарно передягтися на короткий час. потрібний йому на те. щоб побути в Лондоні, або ж. нарешті: він міг добути собі поплічника, якому він передав би всі докази своєї особи, і видав би його за спадкоємця, виторгувавши собі за це певну частину багатства. З того, що ми знаємо про нього, ми не можемо сумніватися, що він вийшов би з скрути. А тепер, любий Ватсоне, ми кілька тижнів мали важку роботу і я вважаю, що на один вечір ми можемо звернутись до більш приємних розваг. Чи можу я вас просити бути готовим через півгодини, щоб ми до опери встигли повечеряти в ресторані Марціні?…
