Выбрать главу

Марсель урвав мої думки.

— Насамперед з’ясуй для себе, що ти залюбки робила б, а тоді подумай, як улюбленою справою заробити грошей. Саме таким чином я обрав доставку булочок. Я люблю кататися на велосипеді, а тепер це задоволення ще й приносить мені заробіток. Неперевершене відчуття! Класне! Зазвичай я щодня зупиняюся біля кількох будинків і цікавлюся у господарів, чи не хотіли б вони мати доставку булочок. Моя мета — залучити п’ятдесят клієнтів. Тоді я зміг би заробляти понад 250 Ђ на місяць.

Почуте вразило мене до глибини душі. Та які в мене можуть бути можливості?

— Боюся, нічого путнього не спадає мені на думку… — зітхнула я.

— Що ти найбільше полюбляєш робити? — запитав Марсель.

— Плавати, гратися з… потішними собаками…

— Ось бачиш! — аж зрадів Марсель. — Як заробити на цьому грошей?

— Заробляти гроші на собаках? — дурне то було, мабуть, запитання.

— Ото гуска! — розсердився Марсель. — Ти мусиш щодня ходити зі своїм собакою на прогулянку.

— Нічого я не мушу, мені це подобається, — заперечила я. — І не називай мене гускою!

— Та слухай, що кажу! — втрачав терпець мій братчик. — Вигулюючи свого пса, ти можеш вигулювати ще й чужого та одержувати за це гроші.

Я стрепенулася.

— Геніально! Може, ти й зарозуміла жаба, але не телепень, це точно…

Я похапцем подякувала Марселеві і поклала слухавку — треба було негайно братися до укладання плану дій. Я знала чи не кожного пса по сусідству, собаки теж добре мене знали. Більшість із них я страшенно любила. А те, що я змогла би, вигулюючи їх, ще й гроші заробляти…

Думки роїлися мені в голові. Ще донедавна я вважала, що вся моя родина досить-таки бідна, та відколи я повністю зосередилася на проблемі грошей, то й думати почала інакше. Таким чином я «відкрила» Марселя. Оте концентрування сили думки вражало… Хтозна, куди воно мене ще заведе. Я знову згадала Дарила.

Незчулася, як заснула.

Наступного дня у школі я продовжувала обмірковувати свої плани.

По сусідству з нами мешкав пес Наполеон, суміш вівчарки, ротвейлера і ще когось.

Його господар скидався на вовкулаку. Відколи чоловік переніс легкий інсульт і не міг добре ходити, пса вигулювала його дружина, і це її анітрохи не тішило. Наполеон не слухався команд, а досить було зловити ґав, він просто втікав від неї. Можливо, через те, що жінка не вміла поводитися з собакою. Я вирішила поспілкуватися з «Вовкулакою» та його дружиною, однак я навіть не знала їхніх імен.

Отож після уроків я зробила добрячий гак і попрямувала до будинку Наполеона. Перед воротами садиби де й поділася моя відвага. Що я їм казатиму? Скільки просити за послугу? Чи можна отак просто називати ціну? Я вже хотіла повернути назад, але Наполеон, який дрімав у садку, упізнав мене й підбіг до воріт. Він мав за звичку голосно завивати.

Господар підійшов до вікна, щоб подивитися, хто прийшов. Він поцікавився, чим завдячує моїй появі.

Це була слушна нагода. Тепер або ніколи! Я зібралася з духом і випалила:

— Я мрію взяти участь у програмі обміну та поїхати до США, а для цього потрібні гроші. Мені хотілось би заробити їх самій. Я бачила вашу дружину, мені здалося, вона не дуже охоче вигулює Наполеона. Тож я вирішила запропонувати вам свої послуги — щодня виводити собаку на прогулянку. Що ви на це скажете?

Виголошуючи свою тираду, я не наважувалася підвести очі на старого чоловіка. Голова мені палала.

— Я скажу, що це чудова ідея! Заходь до будинку, і ми спокійно все обговоримо, — приязно запросив мене господар.

Його дружина відчинила мені двері, ми сіли у кухні. Я усе ще не відважувалася глянути на Вовкулаку, такий жахливий він мав вигляд. Тому зраділа, коли ініціативу розмови взяла в свої руки господиня.

— Твоя правда, — почала вона. — Для мене надто важко тричі на день виходити з Наполеоном на прохід. Коли з’являється чужий пес, я не годна його втримати. Гадаєш упоратися з ним?

— Наполеон гулятиме з Мані. Ми можемо спробувати…

— Я бачив, як ти гарно обходишся зі своїм псом, — утрутився старий чоловік. — Як на мене, ніхто не зумів би ліпше, — а тоді звернувся до дружини: — А ми зітхнули би спокійніше, Елло. Дівчинка має вроджений талант поводження з собаками. Мені навіть здається, що вона вміє з ними розмовляти…

Я ледь стрималася, щоб не засміятися. Якби ж то він знав… Я тихцем спостерігала за чоловіком, доки той радився з дружиною. Зблизька він уже не видавався страховиськом. Хіба трішки загадковим, так ніби мав за плечима нелегке і цікаве життя. До того ж, він мав надзвичайно доброзичливий вираз обличчя і мудрий погляд.