Мані поклав голову мені на коліна й зазирнув у вічі. Не конче було йому щось говорити, за нього промовляли очі — він мене не покине.
Колишній господар Мані
Наступного дня я не хотіла йти до школи — боялася, що, повернувшись, не застану Мані вдома. Але тато пообіцяв узяти мене з собою до сусіда тітоньки.
Моніка тим часом уже звикла, що з мене тепер слова й обценьками не витягнеш, мене ж до третього уроку аж розпирало від потреби поділитися з нею поганою новиною. Моніка поспівчувала.
— Якщо треба заховати Мані, то він може побути в нас, — великодушно запропонувала вона.
Мені невимовно полегшало на душі. Тепер я мала певність, що рішення проблеми якимось чином таки знайдеться.
Та все ж мені аж млосно ставало від тривоги, коли ми з татом збиралися в дорогу до тітоньки. Потім ми разом із нею подалися до сусіда і невдовзі прибули до величезної вілли посеред розкішного парку.
Сторож відчинив ворота, і наше авто поволі підкотилося до будинку.
— Щоб мешкати тут, треба мати дуже, дуже багато грошей, — вражено зауважив мій тато.
— Пан Ґольдштерн заробив велетенські статки на біржі, — пояснила тітонька. — Я чула, з ним нещодавно трапився нещасний випадок, навіть не знаю, чи повернувся він уже з лікарні.
Я обійняла Мані, бажаючи в душі панові Ґольдштернові запропастися під землю разом зі своєю віллою.
Сторож повідомив про наш приїзд, покоївка в уніформі відразу відчинила двері.
Ми вийшли з авто, тітонька пояснила причину нашого візиту, і вже за мить ми стояли перед паном Ґольдштерном. То був невисокий чоловічок з дуже приємним обличчям.
Я налаштувалася на ненависть до господаря дому, однак, на своє превелике здивування, зразу ж полюбила його.
До того ж, він був надзвичайно розумним. Пан Ґольдштерн миттю збагнув, як тісно ми пов’язані з Мані.
— І як ти назвала нашого спільного улюбленця? — мило поцікавився він.
Я не могла спромогтися на відповідь, до мене враз дійшло, що Мані мусив раніше мати інше ім’я.
— Мані, — відповів замість мене тато.
— Он як, Мані. Це добре, навіть дуже добре! — зрадів пан Ґольдштерн. — Це ім’я подобається мені більше, аніж попереднє. Хай залишається
Мані.
Я здивовано глянула на господаря. Він видався мені неймовірно розумним. Я теж вважала, що Мані нізащо не можна міняти ім’я.
Пан Ґольдштерн повів нас до вітальні. Він розповів, що разом з Мані потрапив в автоаварію за кілька кілометрів від того місця, де мешкаємо ми. Він зазнав досить важких поранень і був без свідомості, отямився аж у лікарні. Свого лабрадора з того часу не бачив.
Панові Ґольдштернові довелося пролежати в лікарні декілька місяців, потім він розшукував собаку, але ніхто нічого про Мані не чув.
— Мані, видно, намагався дістатися своєї домівки, але на нього, вочевидь, напав інший пес, він доповз до нашого садка, — і я розповіла привітному господареві все, що знала про Мані. Навіть про те, як він ледь не втопився. А про те, що лабрадор ще й розмовляти вміє, я, звичайно, промовчала. Хоч і мала відчуття, що панові Ґольдштернові можна довіряти, та хтозна…
Господар підвівся зі свого крісла й підійшов до мене. Щойно тепер я помітила, як важко йому ходити, не інакше, наслідок нещасного випадку на дорозі. Він узяв мене за руки і вдячно глянув у вічі.
— Я такий радий, що ти знайшла нашого улюбленця. Я знаю, що йому дуже добре живеться у тебе. Мені з серця наче камінь спав.
Я зашарілася.
— Я дуже, дуже люблю Мані, — пробелькотіла я ніяково.
— Я це відчув, тому так тішуся. Мені ще доведеться пройти не один курс лікування, незабаром я знову лягаю на кілька тижнів до реабілітаційної клініки. Для мене величезна полегша, що ти й надалі зможеш потурбуватися про Б… я хотів сказати, про Мані. Звісно, усі витрати я компенсую…
Мені аж серце зайшлося від бурхливої радості, та потім стало шкода цього чудового чоловіка.
— Ви, мабуть, дуже тужили за Мані? — запитала я.
— Ще й як, — зітхнув пан Ґольдштерн. — Хочу тебе попросити про одну послугу. Чи не могла би ти раз на тиждень провідувати мене у клініці разом з Мані? Мій шофер забиратиме вас, а потім відвозитиме додому.
— Охоче, — швидко погодилася я, бо щиро хотіла допомогти чоловікові, який усе більше мені подобався.