Пан Ґольдштерн обернувся до мого тата:
— Ви нічого не матимете проти, щоб собака зостався у вас, а Кіра з Мані раз на тиждень провідували мене? Усі кошти я візьму на себе. Я маю на увазі ваші клопоти, минулі та майбутні…
Тато в’яло запротестував, мовляв, фінансові компенсації цілком зайві. Але пан Ґольдштерн категорично наполіг на своєму. Я з подивом помітила, яка він владна людина, і вже раділа можливості навідувати його в клініці. Пан Ґольдштерн дуже відрізнявся від усіх тих людей, яких я знала. Раптом він видався надзвичайно втомленим. Мабуть, розмова знесилила його, а ми й не зауважили того.
Моя тітонька запропонувала збиратися додому. Пан Ґольдштерн не заперечував. Мані на мить обережно поклав йому голову на коліна. Пес відчував нездужання свого колишнього господаря. Пан Ґольдштерн теленькнув дзвоником, і на порозі миттєво з’явилася покоївка. Ми попрощалися, а служниця провела нас до дверей.
Ми відвезли тітоньку до її помешкання, а самі подалися додому. Доки тато розповідав мамі про події того дня, ми з Мані помчали до лісу.
Я мала стільки запитань!
Нарешті ми дісталися нашої схованки. Я відгорнула гілки, що затуляли вхід до гроту, і ми заповзли до печерки у хащах.
Опинившись усередині, я почула голос Мані.
— Я радий, що ви з паном Ґольдштерном знайшли порозуміння. Він чудова людина. Я багато від нього навчився.
Я була вражена — то й Мані колись доводилося вчитись! Ну, звісно ж. Мудрецями не народжуються.
— Скажи, чому ти ніколи не розповідав мені про пана Ґольдштерна? — не стримала я цікавості.
— Ми ж постановили розмовляти тільки про гроші, — відповів пес.
— Твоя правда, але хіба ти не тужив за господарем? — недовірливо запитала я.
— Після аварії я був певен, що мій господар загинув, — пояснив Мані. — Усюди кров, а він лежав без ознак життя. Мені теж паморочилося в голові, я відповз під кущ і знепритомнів. Спав, мабуть, дуже довго, бо коли прийшов до тями, на дорозі вже не було ні авто, ані мого господаря. Я й не сподівався коли-небудь побачити його знову.
Тепер мені дещо прояснилося.
— Повернімося до проблеми грошей. Більше жодних зайвих балачок, — вів далі Мані. — Як захочеш довідатися щось іще, запитаєш мого пана, коли побачимося наступного разу.
Я не мала жодного бажання розмовляти про гроші. Стільки цікавого трапилося! А ще мені кортіло скористатися нагодою і випитати Мані про його уміння розмовляти.
Проте голос Мані прозвучав дуже категорично.
— Подбаймо про те, щоб у твоїх батьків поменшало фінансових проблем. Але спершу повторимо пройдений матеріал. Як просуваються справи з альбомом бажань?
Я почервоніла.
— Уже завела, — почала я. — Мені бракує відповідних картинок ноутбука та краєвидів Сан-Франциско для альбому. І для касеток — також. Я цілком про них забула.
Мані докірливо зиркнув на мене і невблаганно продовжував допитуватися:
— Займалася візуалізацією? А що з журналом досягнень? Робила учора записи?
— Учора я мала інші клопоти… — пробурмотіла я. — Боялася тебе втратити і не могла ні на чому іншому зосередитися.
— Розумію, — кивнув Мані. — Та саме такої помилки допускаються багато людей, яким бракує грошей. Вони мають стільки нагальних справ, що їм ніколи подбати про важливі речі.
— Не розумію, — обурилась я — Що може бути важливішого за спробу зберегти тебе?
— Я вже сказав, що розумію тебе, — нетерпеливився Мані. — Мене цікавить інше: що ти робила до появи своєї тітоньки? Яку відмовку знайдеш цього разу?
— Сяяла від щастя, що зможу заробляти купу грошей, вигулюючи Наполеона, — буркнула я.
Мані серйозно глянув на мене.
— Мушу дати тобі три дуже важливі поради: по-перше, ти повинна дотримуватися виконання своїх рішень, навіть якщо на твоєму шляху постають перешкоди. За сприятливих умов і дурень впорається з поставленими завданнями. Характер проявляється тоді, коли виникають справжні проблеми. Лише одиниці здатні на це. А деякі люди, які заробили особливо багато грошей власною працею, зуміли навіть досягти найвизначніших успіхів у найскрутніші моменти свого життя.
Я замислилася. Десь я вже таке чула… Хто мені казав? Та звісно, хто! Марсель! Згадалася його загадкова друга порада: «Кожен зуміє заробляти гроші, коли все йде гладко, а ось коли трапляються перепони, тоді й виявляється, хто цього гідний, а хто — ні». Мені ще вчитися і вчитися…
Мані схвально кивнув.
— Проблеми будуть завжди, та, незважаючи на них, треба щоденно робити справи, важливі для твого майбуття. Це не займе і десяти хвилин, однак саме вони визначальні для тебе. Більшість людей застрягають там, де почали, тільки тому, що не скористалися своїми десятьма хвилинами і завжди сподівалися на зміну життєвих обставин, не помічаючи, що змінюватися треба насамперед їм самим.