— Маєш на увазі, що, беручи новий кредит, вони продовжують виплачувати ще й старий? — здивувалася я.
— Саме так, — Мані відверто тішився, як швидко я вчуся.
— Що ж тепер робити моїм батькам? Мене вони навряд чи послухають, — зітхнула я.
— Можливо, тобі вдасться навести їх на думку порадитися з паном Ґольдштерном? Він залюбки надасть їм консультацію.
— Хтозна, може, я зумію допомогти їм не тільки вибратися з боргів, але й навчитися більше заробляти? — повірила я у свої сили.
— Неодмінно зумієш, — підтримав мене Мані. — Але спершу їм треба навчитися обходитися з тими грішми, які вони мають на цей момент. Інакше з більшими заробітками вони наживуть і більші проблеми. Видатки мають здатність рости разом із прибутками. Ми також навчимося розподіляти наші кошти. Про це ще поговоримо згодом.
Після пояснень Мані мені наче прояснилося в голові. У маленькому блокнотику я занотувала таке:
1. Порвати кредитні картки.
2. Виплачувати якнайменші внески. Запитати пана Ґольдштерна, чи не зміг би він допомогти моїм батькам.
Мані терпляче чекав, доки я писала, а потім перейшов до третьої підказки:
— Йдеться про кредити у сфері споживання. Це кредити, які не стосуються нерухомості. Їх беруть, скажімо, для купівлі нового авто, меблів, телевізора чи просто для прожитку. Таким людям слід дотримуватися правила «п’ятдесят на п’ятдесят», а саме: з вільних коштів, які не йдуть на повсякденні потреби, половину заощаджувати, а з іншої половини віддавати позики.
«Моя бабуся завжди каже, що борги треба повертати якнайшвидше, — згадала я. — У такому випадку не залишиться жодного цента отих вільних коштів…»
— І чого ти досягнеш, повернувши заразом геть усі борги? — поцікавився Мані.
— Батьки кажуть, що тоді їм спав би велетенський камінь з пліч, — спробувала я їх виправдати.
— Це вони так думають, — повчальним тоном сказав Мані. — Насправді ж після сплати боргів у них залишиться НУЛЬ, а нуль — це ніщо. Це не та мета, до якої варто прагнути.
— Що ж тоді є метою? — не зрозуміла я.
— Поїхати до Америки, купити ноутбук — ось справжня мета, — терпляче пояснював Мані. — Або ж просто заощадження певної суми, не для пустого витрачання.
— Навіщо заощаджувати гроші, якщо їх не витрачати? — слова Мані ошелешили мене.
— А це я поясню тобі за кілька днів, — втішив мене лабрадор. — Повернімося до боргів. Твоїм батькам варто почати заощаджувати, не чекаючи повної виплати кредитів. Негайно! Тільки так вони зможуть здійснити свої бажання, не вдаючись до чергового кредитування, і без докорів сумління насолоджуватись новими придбаннями.
— Хочеш сказати, що їм теж уже час закладати касетки бажань? — усміхнулась я.
— Непогана думка, — кивнув Мані. — До речі, усі кредити на товари повсякденного вжитку — це безглузді борги. Набагато мудріше витратити попередньо заощаджені гроші.
Тепер усе для мене стало на свої місця. Отож я занотувала:
3. П’ятдесят відсотків усіх наявних вільних коштів заощадити, а інших п’ятдесят відсотків відкласти для сплати заборгованості. Кредитів на купівлю товарів повсякденного вжитку ліпше не брати зовсім.
— І остання підказка, — озвався Мані, очі у нього весело блистіли. — Тому, хто назбирав боргів, варто приклеїти всередині гаманця записку: «А чи дійсно це було аж так необхідно?». Згодом, перед касою у крамниці, вона послужить застереженням від марних витрат.
— Це годиться для тих, хто не має такого пса, як у мене, — засміялась я.
Мані радісно заметляв хвостом і лизнув мене в обличчя.
Я на віддяку погладила його по загривку, а тоді занотувала останню, четверту підказку:
4. А чи дійсно це було аж так необхідно?
Сьогодні я довідалася багато корисних речей про борги. Та це було легко, у порівнянні з завданням донести здобуті знання до своїх батьків. Утішала тільки порада Мані попросити пана Ґольдштерна, аби той проконсультував їх.
Однак для такого прохання я ще надто мало знала його, тому вирішила трохи вичекати.
Одне я твердо постановила собі — ніколи не залазити в борги. Завжди старатимуся заощадити гроші для омріяного придбання. Нізащо не потраплю у таку скруту, як мої батьки!