— Я затинатимуся на кожному слові, — впиралась я. — Мені не вдасться перебороти страх…
— Я була би дуже рада, якби ти ще раз усе гарненько обдумала. Ніхто не може змусити тебе до того, чого ти робити не бажаєш! Хіба ти сама…
Я попрощалася і в глибокій задумі вийшла з банку. Мені не давала спокою остання фраза пані Гайнен: «Ніхто не може змусити тебе до того, чого ти робити не бажаєш, хіба ти сама…» Навіщо мені себе змушувати?
Я усе ще перебувала в задумі, коли прийшла до подружжя Ганенкампів за Наполеоном. Але пес пошкодив собі лапу і тепер мав запалення, тож потребував спокою. Пан Ганенкамп запросив мене скуштувати пирога, якого спекла його дружина і який розкішно пахнув.
Я розмовляла мало, зате проковтнула аж три шматочки.
— Щось ти нині мовчазна, — зауважив пан Ганенкамп. — Якісь проблеми?
Я розповіла про пропозицію пані Гайнен і про свій страх перед публікою.
— А я би неодмінно погодився, — твердо мовив господар Наполеона.
— Та ви ж самі казали, що все життя робите лише те, що вам подобається…
— Так воно і є, — кивнув головою пан Ганенкамп. — Свого часу я захопився фотографією, покинув навчання і тринадцять років мандрував світом. То були чудові часи! Однак заробляв я небагато, тож вирішив спробувати своїх сил у бізнесі й відрив фотокрамницю. Через кілька років вигідно продав її і купив невеличкий готель на Карибах. Повернувшись до Європи, займався нерухомістю, мав непогані прибутки. Ось тільки ніколи не вмів добре вкладати гроші. Зате моя дружина мала до того хист і бажання.
Я захоплено слухала історію старого чоловіка. Не життя, а пригода!
— Ваша розповідь тільки ще раз доводить, що ви завжди робили лише те, що було вам до вподоби, — вперто наполягала я.
— Так, те, що подобалося, — підтвердив пан Ганенкамп, — але й страху мені в житті не бракувало… Гадаєш, легко було відважитись покинути навчання й податися у світи? Мені аж живіт судомило від страху! А як я боявся започатковувати бізнес з отими незговірливими типами! — пан Ганенкамп пронизливо глянув мені у вічі: — Найліпше мені вдавалося те, чого я досягав, переборюючи власний страх.
Я недовірливо дивилася на старого чоловіка. Життя, у якому можна робити лише те, що приносить задоволення, я уявляла собі привабливішим і, головне, простішим.
— Подивись на мою дружину, — вів далі старий чоловік. — Замолоду вона цвіла вродою, я ж ніколи не був красенем. Уперше ми зустрілися у потягу, я відразу закохався. Я добре усвідомлював: якщо не заговорю з нею негайно, то більше ніколи її не побачу. У купе було тісно, я сидів навпроти неї і аж терпнув від страху заводити знайомство у такій ситуації, при тлумі людей. Я мав виходити на наступній станції, часу було обмаль. Серце мені ледь не вмирало: а якщо вона мене відшиє! Перед усіма пасажирами! Яка ганьба! Та все ж я відважився. А тепер поглянь, яку маю винагороду за відвагу! Найбажаніша в житті! — пан Ганенкамп ніжно погладив дружину по руці.
— Найцінніші подарунки ми робимо самі собі, — додала пані Ганенкамп. — Перед тим, хто зуміє подолати у собі страх, відкривається увесь світ…
Так воно то так, але млосне відчуття у шлунку не відпускало мене.
Досить було лише уявити переповнену залу…
— Уяви собі, Кіро, що ти анітрохи не боїшся, — змінив тактику старий чоловік. — Навіть не хвилюєшся… Чи захотілось би тобі у такому випадку розповісти свою історію?
Я мимоволі подумала про те, скільки вже разів і з яким задоволенням розповідала притчу про курку з золотими яйцями.
— Якщо мене слухають щонайбільше двоє, я зовсім не хвилююсь, — відповіла я.
— Згадай, ти повинна робити лише те, що вмієш. Хто залюбки спілкується з двома людьми, тому й дві сотні не стануть на заваді. Твій страх заважає робити те, що тобі до вподоби! — вигукнув старий чоловік. — Поступ, рух уперед можливий лише тоді, коли ти подолаєш страх!
Пан Ганенкамп мав рацію: скільки страху я натерпілася, спускаючись у льох пані Козир. А як пишалася опісля! Але усі ці самовмовляння щось нітрохи не допомагали перемогти нинішній страх.
— Життя іноді буває таким важким, — важко зітхнула я.
— І чудовим! — пані Ганенкамп погладила руку чоловіка.
Я не мала жодного сумніву, яке щасливе це подружжя. У них легко було вчитися…
Велика криза
Повернувшись додому, я відразу помітила — щось трапилося. Розгніваний тато бігав по хаті, мама сиділа, схилившись над кухонним столом, і гірко плакала.