Мані, про всяк випадок, ховався у кущах в садку. Побачивши мене, кинувся услід і забіг до будинку.
Обережно я поцікавилася, у чому річ. Замість відповіді мама захлипала ще голосніше. З виразом обличчя, що свідчив не менш як про катастрофу, тато повідомив:
— Ми дуже багато заборгували з виплатою кредиту за будинок. Банк надіслав гнівного листа, у якому погрожує відмовити нам у кредитуванні, якщо ми негайно не ліквідуємо заборгованість.
— І що? — запитала я. — Що буде тоді?
— У нас відберуть будинок… Звідки ж узяти такі гроші? — у татових очах забриніла сльоза. Здавалося, і він ось-ось заридає.
— І знову доведеться тулитися в маленькому помешканні. Який сором! — хлипала мама так гірко, аж серце краялося.
— І ми до кінця життя не розквитаємося зі своїми боргами, — майбутнє тато бачив у похмурому світлі.
— Ми більше ні на що не спроможемося, — вголос заридала мама.
— Нічого такого не трапиться, — спробувала я заспокоїти батьків, хоч і не надто переконливо.
Я відчувала, що мало чим зумію допомогти, а тому взяла Мані й подалася з ним до лісу — мені потрібна була розумна порада.
Ми дісталися нашого сховку. Здавалося, ніби минула вічність, відколи Мані виклав мені першу лекцію про те, як розпоряджатися грішми. Відтоді сталося так багато змін!
— Так, ти робиш значні успіхи, — почула я голос Мані.
— Як приємно знову порозмовляти з тобою, — ніжно обійняла я лабрадора.
— Я розмовлятиму з тобою лише доти, доки ти потребуватимеш моєї підтримки, — попередив Мані.
— Я дуже потребую твоєї поради саме тепер.
— Та ні, — заперечив Мані, — ти вже сама можеш собі зарадити. Більшість знань про гроші ти здобула з розмов із заможними людьми. Кращих вчителів годі й бажати… Залишилось хіба навчитися, як вкладати гроші. Навколо тебе достатньо порадників, які зуміють тобі в цьому допомогти. Я лише спрямував тебе правильним шляхом, решта — твоя заслуга.
— Так-так, але все це не настільки важливо, — заперечила я. — Зараз мені потрібна твоя допомога, інакше ми втратимо наш дім…
— Ля-ля-ля, — Мані наморщив носа і верхню губу так, ніби з’їв щось бридке. — Найважливіший крок для врегулювання ситуації ти вже зробила — домовилася на завтра про зустріч своїх батьків з паном Ґольдштерном. Він усе залагодить…
Я цілком забула про умовлену зустріч! Звісно, цьому багатієві можна довіряти, він неодмінно щось добре нарадить татові й мамі.
— По-моєму, ти знайшла іще одну причину, навіщо тобі багатіти, — зауважив Мані.
Я запитально глянула на собаку.
— Щоб стати людиною, яка залюбки допомагатиме іншим у скруті і до якої охоче йтимуть за порадою, бо довірятимуть, — пояснив Мані свою думку.
— Вважаєш, що зможу стати схожою на пана Ґольдштерна? — без жодного ентузіазму перепитала я.
— І так, і ні, — відповів Мані. — Так — бо все, до чого братимешся, зумієш довести до кінця. Ні — бо ніколи не станеш другим паном Ґольдштерном, а лише самою собою, неповторною особистістю, однак, якщо і надалі продовжуватимеш жити так, як досі, теж зможеш досягти не менших успіхів.
Слова Мані приголомшили мене — так високо я себе навіть у найпотаємніших мріях не оцінювала. Але Мані видніше… Я вирішила завтра ж записати його похвалу до журналу досягнень. То було найвище визнання у моєму житті. Досягнути таких професійних вершин, як пан Ґольдштерн! Яка спокуслива думка!
— Ти лише повинна визначитися, чого хочеш.
— Це неважко! — не замислюючись, одразу випалила я.
— Звісно, багато людей довіряться тобі, однак не всі будуть готові платити за це, — попередив Мані.
— Що ж мені робити? — зацікавилась я.
— Те ж саме, що робила й досі. Головне — ніколи не забувай вести свій журнал досягнень, навіть тоді, як станеш успішною людиною.
Я з готовністю пристала на таку умову.
— Це не так легко, як ти собі, можливо, гадаєш, — суворо застеріг Мані. — Успіхи, буває, забивають памороки. Допустивши в себе пиху та зарозумілість, ти перестанеш вчитися. А хто не вчиться, той не росте у професійному сенсі.
Мані почекав, доки я усвідомлю сказане, і повів далі:
— Роблячи нотатки у журналі досягнень, ти глибше пізнаватимеш саму себе, світ і закономірності успіху, краще збагнеш свої бажання та себе як особистість, а зрозумівши власну сутність, розумітимеш й інших. Повне пізнання самої себе і таємниць світу — недосяжний ідеал, але треба прагнути хоч трохи до нього наблизитися.