1. Допомогла батькам, щоб вони більше не страждали від тягаря боргів і водночас почали заощаджувати гроші.
Потім гордо глянула на свої касетки бажань — уже не за горами той день, коли я їх «розіб’ю». Неймовірно!
Інвестиційний клуб
Нарешті по обіді я, Марсель, Моніка і, звісно, Мані зібралися у пані Козир.
Стара пані приготувала для нас круглий стіл з темно-зеленою скатертиною та старовинним підсвічником на шість свічок. Мерехтіння свічок додавало моментові урочистості. Кожному було відведене своє місце, перед яким лежав невеличкий нотатник та конверт.
На початку нічого не можна було чіпати. Ми затамувавши подих чекали, що ж буде далі.
— Оголошую перше засідання інвестиційного клубу відкритим, — проголосила пані Козир. — Насамперед треба придумати назву нашому клубові.
Ми не розчарували стару пані, бо ідей мали до біди і трохи: від Скрині Скарбів і Золотої Курки до Учнів Чародіїв та Дукатових Чортенят. А ще були пропозиції: Інвестиційна Група Мрій, Золота Четвірка, Грошова Ракета і Кімамо Козир. Кімамо — це складені докупи перші склади наших імен. Нарешті ми вирішили зупинитися на назві, запропонованій Монікою: Фінансові Маги. Ми дійшли згоди, що гроші робитимуться з нічого, якщо дотримуватися нашої чарівної формули:
— визначення для себе, чи любиш ти гроші і чи хочеш їх мати;
— самодовіра, свіжі ідеї та бажання робити те, що любиш;
— уміння розподіляти гроші для щоденних витрат, здійснення мрій та створення «курки»;
— згодом — мудре інвестування;
— здатність насолоджуватися процесом.
Ми взяли до рук наготовлені олівці і підписали нотатники: Фінансові маги та своє ім’я. Марсель засміявся — олівці писали золотом! Пані Козир дійсно продумала все до дрібниць…
Нарешті нам дозволили розгорнути нотатники. На першій сторінці ми записали вигадану нами чарівну формулу. Потім пані Козир дуже серйозно сказала:
— Нам потрібні деякі правила, які повинні забезпечити великий успіх нашій інвестиційній групі. Їх я написала на другій сторінці.
Ми похапцем перегорнули сторінку і прочитали:
1. Зустрічатися раз на місяць.
2. Особиста участь обов’язкова.
3. Кожен приносить певну суму в готівці.
4. Витрачати внески суворо заборонено, якщо ми маємо намір виплекати «курочку».
5. Усі рішення приймаються колегіально.
Ми визначили день, коли збиратимемося на наші зустрічі, постановили щомісяця вносити до спільної каси по 50 Ђ — це було нам тепер по кишені, бо ми з Марселем дуже непогано заробляли, а Моніка чимало одержувала на кишенькові витрати від батьків. Ми мали намір відкрити банківський рахунок, яким розпоряджались би спільно.
Ми ретельно занотували усі рішення. Пані Козир надзвичайно цікаво все організувала.
— Я довго думала, як вам віддячити за відвагу, і придумала подарувати кожному суму першого внеску для нашого інвестиційного клубу. А тепер загляньте до конвертів!
Просити двічі нас не треба було, ми відкрили конверти й не повірили власним очам — у кожному лежало по п’ять банкнот по 500 Ђ. Це перевершило усі наші найсміливіші припущення, двох з половиною тисяч євро не сподівався ніхто! Мені аж запаморочилося в голові. Стільки грошей укупі я ще в житті не бачила.
— Ми не можемо їх узяти, — розгублено пробелькотів Марсель.
— Ми ж нічого такого не зробили, щоб їх заслужити, — підтримала його Моніка.
Пані Козир притримувалася іншої думки.
— Ви зробили мені надзвичайну послугу. Якби грабіжники украли тільки гроші, мені було би байдуже, а от прикрасами, які колись подарував мені мій чоловік, я дуже дорожу. Щоразу, одягаючи їх, я згадую чудові миті нашого життя…
Мені теж було трохи ніяково, але я відчувала, наскільки важливим видавалося пані Козир подарувати нам ці гроші. Тому я підхопилася зі свого стільця і щиро обійняла її. Напевно, стару пані давно вже ніхто не обіймав, бо вона розчулилася ледь не до сліз. До мене приєдналася й Моніка. Я кивнула Марселеві, і той неохоче послухався.