— Як це? — допитувалась я.
— Наприклад, ви домовитесь, що кожній із вас належатиме 10 % його фірми, а сама фірма оцінена в 5 000 Ђ.
— Звідки ж нам знати ціну? — знову запитала я.
— Вартість фірми визначається винятково тим, скільки хтось готовий заплатити за щось, — пояснила стара пані.
— Можливо, її купить інший булочник, щоб привабити нових покупців, які, ймовірно, забажають купувати у нього не лише звичайні булочки, але й інші вироби, а це, своєю чергою, примножить його прибуток, — підхопив Марсель.
Пані Козир схвально кивнула.
— Ти маєш підприємницькі риси характеру, — похвалила вона.
Марсель засяяв утіхою.
— Отож, — розповідала пані Козир, — якщо він продаватиме фірму і хтось захоче заплатити за неї 5000 Ђ, то Марсель одержить 80 % від продажу, тобто 4000 Ђ, а ви — по 10 %, тобто по 500 Ђ.
— О, то я поверну собі на 100 Ђ більше, ніж свого часу віддала йому! — тріумфально вигукнула Моніка.
— Ото хитрунка! — захихотів Марсель, а Моніка показала йому язика.
— То це означає, що гроші я зможу повернути собі тільки у разі продажу фірми? — допитувалася я.
— Не зовсім так, — відповіла стара пані. — Може трапитися, що хтось захоче відкупити у тебе твої 10 %. Тоді ти матимеш право визначати ціну своєї частки. Припустимо, захочеш за неї 550 Ђ. Продавши за такою ціною свою частку у фірмі, швидко одержиш непоганий прибуток.
— То ліпше просити 1000 Ђ, — втрутилася Моніка.
— Логічно… — усміхнулась пані Козир. — Але є ризик, що ніхто не захоче платити такої ціни, і ти нічого не продаси. Купують лише тоді, коли сподіваються дорожче перепродати. Саме це щодня відбувається на біржі. Біржа — це місце зустрічі, де люди купують і продають частки участі у фірмах, щоразу сподіваючись, що в майбутньому хтось перекупить їх за вищу ціну.
— Але ж наперед ніхто нічого знати не може, — сумнівалась я.
— Твоя правда, — погодилась пані Козир. — Однак можливо передбачити, чи існують сприятливі передумови для підвищення вартості Марселевої фірми.
— Якщо вартість моєї фірми зросте, зростуть і ваші частки у ній, — визнав Марсель. — Розраховуючи на те, що вартість фірми і надалі буде зростати, можливий покупець заплатить за таких обставин ще більше грошей за ваші частки.
Я захоплено глянула на брата.
— Як швидко ти все схоплюєш!
— Молодець! — знову похвалила Марселя пані Козир. — Не кожному це легко вдається…
— Я, наприклад, нічогісінько не можу втямити, — запхикала Моніка.
— Саме це і є позитивом в акціях, — урочисто проголосила пані Козир. — Не конче засновувати власну фірму, достатньо купити частку у якійсь із тих, що вже існують, тобто акції фірми…
— Отже, на практиці я зможу за допомогою своїх грошей змусити інших працювати на мене? — зраділа Моніка.
Усе почуте ще не цілком переконало мене:
— А якщо ніхто не захоче викуповувати мої акції?
— Тоді доведеться тобі знижувати ціну доти, доки не знайдеться хтось, хто вважатиме її вигідною за будь-яких обставин на ринку. Покупці є завжди, питання лише в тому, яку ціну вони готові заплатити, — пояснила стара дама.
— То я можу ще й втратити свої гроші? — та‑ка перспектива щось мене не тішила.
— Правильно, — визнала пані Козир. — Але втрати можливі тільки під час продажу. Притримавши акції, ти зможеш у майбутньому знайти покупця, який побажає викласти за них більше грошенят.
— А я тим часом сидітиму без копійки в кишені? — здивувалась я.
— А ти тим часом отримуватимеш свої відсотки від прибутків фірми, — заперечила пані Козир. — Прибутки завжди розподіляються пропорційно до участі у фірмі. Це називається дивідендами.
— Тобто Марсель постійно повинен віддавати нам щось від свого заробітку? — повеселіла Моніка.
— Це робиться так: раз на рік підраховують, скільки прибутку одержала та чи інша фірма, а тоді вирішують, що робити з грішми. За якусь частку грошей можна, скажімо, купити нове обладнання, щоб підприємство працювало ще ліпше, іншу частку розподілити поміж усіма акціонерами.
— А хто визначає, куди підуть зароблені гроші? — поцікавилася Моніка.
— Усі, кому належать акції. Рішення приймають голосуванням, тобто більшістю голосів. Це називається зборами акціонерів, — розтлумачувала пані Козир.
— Мені до вподоби, що я не мушу сама вміти і знати усі тонкощі. Не те що Марсель… — зробила для себе висновок Моніка. — До того ж, своїми акціями я зможу заробляти не менше за нього. Геніально!