— Бо ми купували би акції за ціною, що нижче вартості, — повторила татові слова Моніка.
— Що означає «нижче вартості»? — запитала я.
— А те, — пояснила пані Козир, — що сьогодні ми могли би купити акції за менші гроші, ніж вони насправді коштують. За короткий час неодмінно знову знайдеться хтось, готовий заплатити за них їхню реальну ціну. А ми ухопили би ласий шматок прибутку…
Марсель заметушився, він не хотів сидіти на місці, прагнув діяти.
— Треба поквапитися і прикупити акцій, доки вони дешеві. Погляньмо, чи під силу нам зібрати ще по 2500 Ђ. Я, скажімо, маю гроші. А як у вас?
Ми всі добре заробляли. Моніці знову надарували купу грошенят. Для пані Козир гроші не проблема. Я також мала щось на рахунку, але недостатньо. Мені бракувало 1370 Ђ. Витрясати гроші з касеток я не квапилася, але й щоб через мене постраждали інші, теж не хотіла. Мені спало на думку, що мої дідусь з бабусею відкрили для мене ощадну книжку, на яку регулярно відкладали гроші на мій посаг. Там уже наскладалося 3000 або 3500 Ђ.
Своїми роздумами я поділилася з друзями. Ми вирішили зібратися завтра на надзвичайне засідання. До того часу я мала порозмовляти з дідусем та бабусею і пояснити їм, що ощадна книжка — не найкращий спосіб зберігати гроші. Пан Ґольдштерн називав ощадні книжки «машинами для знищення грошей».
Я вийшла з відьомської оселі пані Козир. На мене чекали мої собаки.
Але після вечері я мала вільний час, тож вирушила в гості до дідуся з бабусею. Мене пригостили смачним печивом та какао за спеціальним бабусиним рецептом. Ніхто в усьому світі не вмів готувати такого какао!
Я була певна, що дідусь з бабусею відразу збагнуть переваги моменту і погодяться на купівлю акцій, однак мене чекало велике розчарування.
Батьки вже багато розповіли про мої фінансові успіхи, тому я відразу вирішила перейти до справи. Ласуючи печивом, я розповідала про наш інвестиційний клуб. При собі я мала нотатника, укладеного для нас пані Козир. Таким чином мені було легше пояснити, чим ми займаємося. Я й про діяльність обох обраних нами фондів зуміла вичерпно поінформувати, бо ми ретельно занотовували усі курси акцій.
Дідусь вжахнувся:
— Кіро, дитинко, це страшенно небезпечно! Ти ж поставила під загрозу всі свої гроші!
Я спробувала викласти йому все, чого навчилася: що втратити гроші можу лише тоді, якщо продаватиму акції на момент обвалу курсу; що курси завжди відновлюють зростання; що існує «біржове літо» і «біржова зима»; що на біржі переважає тенденція до зростання, а не падіння курсу акцій; що у минулому вже не раз траплялися численні кризи, до того ж дуже серйозні, однак курси акцій неодмінно зростали знову.
Ніщо з переліченого не змогло переконати мого дідуся. Ще й бабуся стала на його бік.
— Кіро, найважливіше — це надійність. Знаєш, скільки ми набачилися за своє життя людей, котрі втратили все, довірившись шахраям?
— Але ж не можна робити таких порівнянь, бабусю! — палко заперечила я. — У фондах розпоряджаються мільярдами. Ніхто не може накивати п’ятами з грошима. Фонди контролюють банки і держава…
— Акції — річ сумнівна, — дідусь мене навіть не слухав. — Не лізь у цю справу!
— Та ви анічогісінько не тямите! — вихопилося мені. — Як можна бути такими сліпцями! Хоч подивіться на документацію, перш ніж судити. Акції не можуть бути небезпечними тільки тому, що ви нічого про них не знаєте.
Бабуся застережливо піднесла угору пальця.
— Дітям треба вчитися не пащекувати до старших. Ми маємо більше життєвого досвіду.
— Треба бути скромнішими, — додав дідусь. — Краще синиця в кулаку, ніж журавель у небі.
Я ладна була зарепетувати на все горло від безсилля. Пригнічена до краю, я почимчикувала додому.
Я не зуміла нічого довести. Годі було й думати роздобути в дідуся з бабусею грошей для нашого інвестиційного клубу.
Мало того, вони ще й намагались переконати мене відмовитися від такого вкладення грошей.
Я не знала, що робити далі.
Та й зерно сумніву вони, правду кажучи, посіяли в моїй душі.
Повернувшись додому, я зателефонувала панові Ґольдштернові. У нього, на щастя, відразу знайшовся час для мене.
Я розповіла йому про падіння курсу наших акцій і про аргументи дідуся з бабусею.
Моя розповідь розважила старого пана.