Потім мені згадалися слова пана Ґольдштерна: «Не сумуй за тим, чого більше немає; будь вдячною за те, що було…»
Для мене це означало одне: відтепер я повинна обходитися без порад Мані. Та, з іншого боку, був у цьому і позитив: якщо він більше не вмітиме розмовляти, то й жодна небезпека йому не загрожуватиме, ніхто не захоче проводити з ним наукових дослідів. Будь-хто поставиться до моєї історії як до фантазії маленької дівчинки. Я стиха заплакала. Мані повернув до мене голову і облизав. Я не суперечила. Я довго плакала, і сльози принесли полегшення.
За якийсь час я знову змогла ясно мислити і з вдячністю думала про все, чого навчилася від Мані. Зерно його науки впало на добрий ґрунт. Я вже не мала жодних сумнівів, що колись стану дуже заможною. Ймовірно, набагато швидше, ніж хто-небудь міг сподіватися. А ще я знала, що гроші зроблять мене щасливою. Тепер можна розповісти мою історію. Я зуміла так її написати, що ніхто до пуття й не зрозуміє, нафантазувала я собі голос Мані, чи він справді розмовляв зі мною. Глибоке відчуття вдячності хвилею накрило ме‑не. Я завмерла від щастя і ще цілу вічність просиділа з Мані у нашому сховку — востаннє… Несподівано у моїй голові визріла кінцівка моєї книжки. Повернувшись додому, я написала:
«Я щиро бажаю, щоб якнайбільше дітей почули те, що промовляє ця книжка. Пес на ім’я Мані і я будемо невимовно щасливими.
Стояти на власних ногах
Коли руйнуються мури, спадає полуда з очей.
«Пес на ім’я Мані» — це книжка, якої давно чекали, книжка-першопроходець. Вона не повчає, зверхньо помахуючи вказівним пальцем, а дає дітям шанс хоч трішки прилучитися до привілейованої сфери діяльності дорослих — заробляння грошей. Упродовж 200 років — з того часу, відколи Фрідрих Фрьобель вигадав дитячий садок — його послідовники, як свідчить коментар часопису «Klein und gross», намагаючись захистити дітей від трудової експлуатації, засудили їх на невинні забави. Тепер настав час повернути дітям шанс збагнути — у зрозумілій для них, звісно, формі — що таке праця і як взяти участь у діяльності дорослих.
«Пес на ім’я Мані» руйнує зведені пересудами мури і розширює обрії. Підприємницька діяльність, підприємництво — це не дитяча праця, а захоплююча, сповнена несподіванок гра, яка спонукає до фантазії та винахідництва. Навчатися в умовах ринку означає навчатися в непевних умовах. Будь-яке, навіть найменше, бізнесове рішення пов’язане з ризиком. Якщо воно виявиться помилковим, економічні санкції не забаряться.
А ось правильні рішення приведуть урешті-решт до високих прибутків. «Бізнесові» ігри та забави в заробляння грошей — дуже серйозна справа. Ринок, хоч не звичайна, та все ж школа, і схожа вона то на доріжку для бігу з перешкодами, то на розгалужений лабіринт, де рішення доводиться приймати блискавично, то на майстерню прискіпливого ремісника, то на вправи для зміцнення розумових навичок, то на бюро з проведення надзвичайних заходів чи на біржу ідей.
Ринок, як і демократія, — це принцип. А принципами, буває, зловживають. Ринок — не бійка без правил, а прозорість, конкуренція, відповідальність за людей та природу, чесна гра, захист від поразок.
Підприємницька поведінка передбачає наявність таких рис, як самовизначеність, незалежність, власна ініціатива. Невже сваволя? Саме так! Однак не без взаємної згоди. Метою виховання почуття солідарності є доведення, що ми не єдині на світі, а живемо серед інших людей; що ми покликані захищати слабших; не принижувати тих, хто не схожий на нас; не переступати через недолугих; не топтати тих, хто стоїть на нашому шляху. І йдеться тут не лише про людей, але й про природу, її творіння та ресурси, які на цій сплюндрованій людським визиском планеті потребують надзвичайного милосердя. За таке діяння чекає винагорода: підприємці, які усвідомлюють свою соціальну та екологічну відповідальність, — а цього треба навчати ще з дитинства, — не будуть плестися у хвості ринку, а крокуватимуть попереду.
У зароблянні грошей немає нічого осудного. Цим можна принести користь і собі, й іншим. У тих, хто рано починає заробляти, розвивається імунітет до споживацького мислення, вони нізащо не хочуть перебувати на утриманні інших. Той, хто заробляє гроші, зовсім необов’язково повинен ставати повністю залежним від споживчої спіралі, яка скручується чимраз швидше. Підприємницька діяльність таїть у собі шанс навчитися ощадливому поводженню зі збіднілими ресурсами. Інтелігентна скромність і відповідне виховання означає: ліпше один раз купити високоякісний товар, ніж часто купувати товари сумнівної якості; це — свобода від постійної жадоби придбання нового товару тільки тому, що змінилася його зовнішня оболонка, хоча саме наповнення не зазнало змін. Якість життя визначається не нестримним нагромадження високотехнологічних продуктів, а скажімо, тим, що людина знаходить час на спілкування з близькими, на висловлення своїх почуттів, заняття творчою чи підприємницькою діяльністю.