Дарил, хлопець, який заробляє багато грошей
— Кіро! Негайно вставай! — почувся голос мами.
Якби не мама, я неодмінно проспала би. Інколи хочеться поспати трохи довше, щоб додивитися гарний сон.
Я потягнулася у ліжку.
Мама відслонила гардини і впустила до кімнати ранок. Вона несхвально оглянула безлад у моїй кімнаті, її погляд упав на мої касетки. Одна за одною, вона взяла їх до рук. Побачивши написи «Ноутбук» та «Сан-Франциско», наморщила чоло.
— Що за безглузда ідея? — поцікавилася мама.
Я зашарілася, мені аж гаряче стало.
— Ти ж знаєш, я хотіла би поїхати в США за програмою обміну… А ще я думала, що, маючи комп’ютер, змогла би ліпше готувати домашні завдання. Ось і вирішила заощаджувати.
Мама глянула на мене без жодного захоплення в очах.
Вона струснула касетками — монетки-сирітки сумно перекотилися туди й сюди.
— Справді, гроші, — здивувалася мама. — І скільки там?
Розмова мені не подобалася.
— Три євро, — стиха пробурмотіла я.
— Так-так, 3 Ђ на подорож і 3 Ђ — на ноутбук. Такими темпами ти далеко заїдеш, — мама захихотіла. — Якщо на подорож треба тисячу п’ятсот євро, то… — вона заходилася лічити подумки, хоча лічба ніколи не належала до її талантів. — 3 Ђ на місяць множимо на дванадцять — буде 36 Ђ на рік, за десять років назбираєш триста шістдесят євро. Отже, полетіти до Америки зможеш через п’ятдесят років, — нарешті впоралася вона з важким завданням і зайшлася сміхом.
Я ненавиділа, коли мама насміхалася з мене, тоді я сама собі видавалася такою дурепою, аж сльози виступили на очах від образи. Я не хотіла, щоб вона бачила мої сльози, і намагалася придушити їх у собі, а що опанувати себе так і не змогла, то ще більше розлютилася.
Мама вибігла з кімнати й гукнула тата:
— Чуєш, Георгу, наша донька — фінансовий геній! Зібралася невдовзі до Сан-Франциско! Ха-ха-ха!
Я вже не могла далі стримуватися і закричала з дверей:
— А я таки полечу, ось побачите! Уже наступного року на літні вакації! А вам навіть листівки не напишу! Сидіть собі на своїх боргах! Не буду вам допомагати!
Я гримнула дверима, впала на ліжко й гірко заридала. Була люта сама на себе. І хто мене смикав за язика? Я б залюбки розтрощила свої касетки. Це ж треба було повестися на таку дурню! Звичайно, з тієї затії нічого не вийде. Я вирішила відразу після уроків розшукати Мані й повідомити йому, що наша вигадка навіть виїденого яйця не варта. Чудова ідея! Бабусею до Америки!
То був не найліпший шкільний день. Думками я витала зовсім деінде. На щастя, того дня не довелося писати жодних тестів чи самостійних робіт. Я б неодмінно провалилася. Навіть жодним словом не перемовилася з Монікою, моєю щирою товаришкою, з якою ми разом сидимо за партою. Німотно сиділа, втупившись в одну точку. Уроки, здавалося, ніколи не скінчаться.
Моніка більше не витримала мого мовчання і написала мені записку. Я, не читаючи, запхала її до кишені джинсів.
На перерві я притьмом вискочила надвір, хотіла побути сама.
Але Моніка наздогнала мене.
— Що з тобою? — вона здавалась ображеною. — Захворіла чи, може, щось загубила? Посварилася з батьками? Не сумуй, усе владнається! Невже знайшовся господар Мані…
— Пальцем в небо, — урвала я товаришку, бо інакше вона не замовкла би довіку.
Має таку ваду — надто багато говорить. Надто багато… І не вміє зберігати таємниць. Тому Ясон, речник нашого класу, каже, що Моніка як уже щось утне, то хоч в газету пиши…
Але Моніка не відступала, насідала далі. Як усі балакучі люди, вона була дуже цікава. Я вже знала, що спокою не матиму, отож роздумувала, що можна довірити Моніці, аби не зашкодити Мані.
Я розповіла їй про касетки бажань і про те, як мене висміяла рідна мама.
— Ну ось, мені потрібні гроші, багато грошей і то негайно! — завершила я свою розповідь.
Моніка здивовано глянула на мене.
— Чом би не попросити в дідуся з бабусею? Вони, напевно, дадуть тобі грошенят. Я тільки так і вчинила би…
— Моніко, та мої дідусь з бабусею самі заледве дають собі раду… — дорікнула я.
Родина Моніки була надзвичайно заможною, не те що моя…
— То попроси у своїх дядьків і тіток, — запропонувала Моніка.
— Ти мене нервуєш… — буркнула я. — Я не маю багатих родичів. Жодних шансів роздобути грошей у них!
— Гаразд, — не здавалася Моніка. — Хай ніхто не зможе дати тобі грошей, але я знаю одне: ти занадто легко опускаєш руки, навіть спроби не робиш, щоб знайди вихід із ситуації, зациклюєшся на невдачах… Так і справді нічого не досягнеш!