І справді, тодішні соціалісти-демократи відкидали ідею “Українська держава понад усе!”, в їхньому середовищі панувала думка, яку висловив помічник Михайла Грушевського Сергій Веселовський: “Нехай згине українська державність, але для історії ми, соціал-демократи, залишимось чесними і незаплямованими” [16].
Подібно думав і прем’єр-міністр Директорії Борис Мартос. Коли на одному із засідань соціалістів Дмитро Чижевський запитав, що йому дорожче – Україна чи соціалізм, то одержав відповідь: “Певно, що соціалізм” [17].
Оцей Мартос, який “мав загальну репутацію більшовика”, для якого “соціалізм (був) дорожчий, як Україна” [18], на полковника Болбочана накинувся з найтяжчими обвинуваченнями.
Та що Мартос?! Вся офіційна уенерівська преса почала жахливу кампанію дискредитації українського героя. Що тільки про нього не говорили: “зрадник”, “провокатор”, “контрреволюціонер”, “пересічний амбітник”, “злочинець”, який хотів “вкрасти 120 млн. і втекти на Дон”.
Безпрецедентні образи вихлюпувались не тільки на командира Запорізького корпусу, але й на штаб та його лицарів-козаків. Соціалістичні писаки на всі застави ганьбили, як вони говорили, “балбачанівську офіцерню”, просякнуту, бачтк, “російським духом”. І це в той час, коли в тяжких оборонних боях проти російських окупантів запорожці сотнями гинули, захищаючи Батьківщину.
Болбочан заклинав Центральну Раду і головне командування, від яких “не мав ніякої допомоги”, “припинити всі балачки”, оголосити і провадити “сувору й тверду владу”, не йти “на компроміс із більшовиками, а рішуче боротися з ними”, але Директорія не бачила іншого ворога, як Болбочана.
В час катастрофи з перевіркою діяльності командуючого Лівобережним фронтом Армії УНР приїхав начальник Генерального штабу Василь Тютюнник. Він не знайшов нічого ліпшого, як звинуватити запорожців у тому, що вони “не мають під тризубами на головних накриттях червоних стрічок та ходять у наплечниках із відзнаками ранг старшин і підстаршин як за Гетьманщини” [19].
Вислухавши Тютюнника, Болбочан різко заявив йому, щоб той сам зняв – і негайно! – зі свого кашкета “червону бинду, як емблему комунізму і поневолення вже значної частини України більшовицькими ордами” [20].
Зі штабу Головного Отамана до Запорізького корпусу надійшло близько тридцяти наказів, аби запорожці не користувались старшинськими і підстаршинськими відзнаками та почепили під тризуби червону стрічку. Болбочан наказав знищувати ці “глупі накази революційних маніяків” [21].
Такого ставлення до наказів Головний отаман Симон Петлюра потерпіти не міг. І він віддає наказ своєму улюбленцю – руїннику Української армії Омеляну Волоху “заарештувати Болбочана зі штабом і на місці розстріляти” [22].
22 січня у Кременчуці, де Запорозький корпус закріпився, щоб нарешті зупинити ворога, Волох арештовує легендарного командира. Але розстріляти його не вдалося, оскільки в оборону Болбочана активно стали запорожці.
Привчені Болбочаном до карності, запорожці мусили змиритися з наказом вищого командира – Головного Отамана Армії УНР. Але, підозрюючи Волоха у намірах знищити Болбочана в дорозі, запорожці – разом із волохівськими чекістами – супроводжували заарештованого полковника до Києва. Болбочан міг втекти з дороги, але він “сподівався на правовий розгляд свого діла”. Коли Болбочана з найближчими офіцерами – полковниками Салівановським та Гайденрайхом – привезли до Петлюри, той зблід і вигукнув: “Що ви наробили?! Чого ви їх сюди привезли?!”[23].
Болбочана помістили в 22-у кімнату київського готелю “Континенталь”. У сусідньому, двадцять першому номері, мешкав Головний Отаман.
Симон Петлюра – хоч жив через стінку – не знайшов часу зустрітися з Болбочаном і, принаймні, пояснити, за що той заарештований.
Володимир Винниченко, до якого із запитаннями про причину арешту Болбочана звернулась делегація січових стрільців, відповів, що “причиною арешту став '”недемократизм” Болбочана” [24]. А Симон Петлюра сотнику 2-ї Запорозької дивізії Авраменку на запитання, в чому ж обвинувачують Болбочана, відповів: “Отаман Болбочан роз’їжджав і жив у сальон-вагоні, а то не демократично” [25]. А прем’єр-міністр Директорії Борис Мартос стверджував, що Болбочана арештували як “зрадника”, хоч саме він, Мартос, якраз і був зрадником.
Чи, може, по іншому можна трактувати його постулат: “Як не буде Україна соціалістичною, то най краще не буде ніякої”? [26].
Арешт полковника Болбочана справив деморалізуюче враження на українських військових. Зокрема, вже через два дні після арешту отаман Матвій Григор’єв надіслав до штабу Запорозького корпусу в Кременчуку таку заяву: “В Києві зібралась отаманія, австрійські фендрики резерви, сільські вчителі та всякі кар’єристи і авантюристи, які хочуть грати роль державних мужів і великих дипломатів. Це люди не фахові і не на місці, я їм не вірю і переходжу до більшовиків, бо після арешту полковника Болбочана я вже не вірю в добро для нашої Батьківщини” [27]. Подібне становище зайняв й отаман Юхим Божко, командир Запорозької Січі, який сказав, що “полковник Болбочан був для нього єдиним авторитетом, а після його арешту він вже не вірить в українські успіхи”... [28].
Так і сталося: внаслідок деморалізації Запорізького корпусу, викликаного арештом командувача, фронт був прорваний більшовиками.
У Києві Болбочан прагнув вияснити причини свого арешту, але ні Симон Петлюра, ні представники уряду не захотіли з ним зустрітися. Тоді Болбочан вдається до відкритого листа, який направляє Симону Петлюрі, членам Директорії, прем’єр-міністру, начальнику Генерального штабу, голові Українського національного союзу, голові партії соціалістів-самостійників. Копії листа були надіслані отаманам Грекову та Євгену Коновальцю, в редакції українських і російських газет:
“Я просв, аби хто до мне зайшов, щоб про мою та мої Ал видно, що сім Вам сором меі у ...
За що я заарештований?..
Може, за те, що вже 16 місяців активно борюся а права Самостійної України?
Може, за те, що зумів збудувати міцну карову військоу частину і обороити її від міністерства Центральної Ради ..
Може, за гучні ?
Може, за те, що я говоив що після буде анархія і а не соцалстичої демагогії і не боявся це вам у вчі казати..
А мож, за те я що один раз дав рзуміти, що ті нові коі в Гееральному штабі, по фндрики, не фахівці?..
Що всі ви робили?.. Ви... руйвали армію, Мало того, старалися іяльність моїх запорізьких частин і всяким пособами моє !..
Скажіть будь-ласка, що ви зробили доброго для Україн за весь час? Скажітьчи було хоч одне ваше з самого пчатку проти Гетьмана, котре мало би метю армію, а не ваших особистих іме?..
Скажіть, вас щиро, чи ви на тим, що пропада і що зараз треба аби спасти її?..
Бідна Україна, ми боремося з весь культурний світ піднімається на боротьбу з ним, а українськй нопосталий уряд йде зусріч і ..
Ви можете в самих прстих питаннях, (а) лізете в мінісри, отамани, лізете в кервники великої держави, лізете в законодавці того, аби бути самими вичайними уряовцями і писарцями...
А в і губернії кого ви посилаєте? Таких, як і ви самі, а як і люина і працьовита, ви !.. В час повстання я вам – не старого апарату, міняйте тільки головних нвідповдних керівників – ви не ви сліпі були і тільки твердили, що вс, , вам був
Пред я боявся, аби повтрилося ще більшбезладдя – котре було при Цнтральній Раі і мінстерстві (Хіба) не казаи ви всі, цього вже не ми вже авчені Хіба нвчені? Ой, баато треба ще вас и...
16
Коваль Б. Гетьманщина – животворче джерело історії // Батьківщина. – Торонто. – Ч. 7. – 31 серпня. 1979.
17
Вакуловський В. Як ми будували державу! // Батьківщина. – Торонто. – Ч. 19. – 28.09.1974.
19
Лист сотника І. Барила до генерала М. Омеляновича-Павленка // Батьківщина. – Торонто. – Ч. 7. – 17.04.1971.
20
Лист сотника І. Барила до генерала М. Омеляновича-Павленка // Батьківщина. – Торонто. – Ч. 7. – 17.04.1971.
21
Лист сотника І. Барила до генерала М. Омеляновича-Павленка // Батьківщина. – Торонто. – Ч. 7. – 17.04.1971.
24
Войнаренко О. “Самостійник” Петлюра // Батьківщина. – Торонто. – Ч. 14. – 17 – 31.07.1971 і там подане джерело.
25
Штендера Я. Засуджений до розстрілу. – Львів: Червона Калина, 1995 і там вказані джерела.
26
Кущинський А. З історії кадри 47-го пішого Кременчуцького полку // “Батьківщина”. – Ч. 2. – 1983. – Лютий.
27
Лист сотника І. Барила до генерала М. Омеляновича-Павленка // Батьківщина. – Торонто. – Ч. 10. – 29.05.1971.
28
Лист сотника І. Барила до генерала М. Омеляновича-Павленка // Батьківщина. – Торонто. – Ч. 10. – 29.05.1971.