Чотири роки українська козаччина надавала неоціненні послуги польському уряду в московській війні. Десятки тисяч українців важили життям за Річ Посполиту. Невиплачені борги Польської корони щодалі обґрунтовували право козаків на свої права. Козацькі впливи, козацьке право, козацьке панування в Україні, вже перед тим добре розвинуте, знаходить нові опорні точки, нові вимоги до держави за козацьку службу.
Саме тут і знаходить опору для своїх державницьких змагань Петро Конашевич Сагайдачний. Він прагне використати козацьку військову силу на державний лад, веде тонку дипломатичну гру, бере участь у польських сеймах, має стосунки з польським королем. Підписується декларація, де козаки обстоюють право обирати старшину тільки на раді Війська Запорозького. Декларацію підписали гетьман Сагайдачний та вся старшина козацька. Прагнучи викорінити протестантство у Швеції, король повністю втрачає свої позиції, а між тим рушає походом на російське місто Смоленськ.
Саме тоді Московія переживала Смутні часи. Московити збирають військо й обирають царем боярина Шуйського. Але він не виправдав сподівань російських патріотів і втягнув державу в іще більшу смуту. Тоді з’явилися зверхники, які вирішили об’єднати Русь і Польщу в єдине політичне тіло через обрання на московський престол нової династії. Вибір упав на сина Сигізмунда III королевича Владислава. З Москви до Сигізмунда було направлено посольство на чолі з митрополитом Філаретом і князем Голіциним з проханням надати королевичу Владиславу московський престол. Але Сигізмунд кидає послів до в’язниці, а Московія обирає нового царя – Михайла Романова.
Як уже зазначалося, польський король прагнув забезпечити Польщі спірні землі (Смоленськ і Сіверщину), були в нього вагання й щодо коронації Владислава. Сейм схвалив рішення короля, пробачив йому самовільний початок військових дій і доручив йому вести війну по-козацьки «не на те, що є, а на те, що буде».
Розпочинається запекла боротьба московитів з Польщею. Під стіни Москви прибуває з гетьманом Ходкевичем королевич Владислав добувати царську корону. Однак економічне становище Польщі було катастрофічним, грошей на оплату війська не було, і воно пішло від стін Москви, кинувши напризволяще свого зверхника. І ось тоді польський уряд для врятування становища звертається до єдиного боєздатного на той час війська – козаків України. Саме в цей час і з’являється на історичній арені славетний гетьман і державець Петро Конашевич Сагайдачний.
Поки козаки вели переговори над Россю, королевич Владислав йшов під Смоленськ, щоб силою «підтвердити» свої права на московський трон. Стихійність польсько-литовського війська затримує його у Вязьмі. Козаки не поспішають на допомогу. Сейм, який не надто підтримував московську війну, знову не дає на неї грошей. Щоб якось вплинути на козаків, сейм зобов’язує їх спалити свої човни, щоб вони не виходили в море на турків, і дає відшкодування шість тисяч золотих. Гроші були виплачені коронним підскарбієм. Не доводити до загострень, але не випускати Польщу з воєнного млина, дипломатичним шляхом боротися за свої права, маневрувати військовою силою – такою була політика Сагайдачного.
Знаючи розхитаний державний устрій Речі Посполитої та її свавільного сейму, гетьман Сагайдачний висуває чотири вирішальні вимоги:
1) розширення козацької території;
2) свобода і захищеність православної віри в Україні;
3) збільшення кількості козацького війська;
4) визнання з боку Польщі судової та адміністративної автономії України.
Робити було нічого. Зціпивши зуби і погамувавши шляхетський гонор, король та сенат зголосилися на всі ці вимоги Сагайдачного і прислали до його війська клейноди – булаву, бунчук, печатку і знамено. Потрібна була ще й згода злополучного сейму, але справа не терпіла зволікання. І тоді Сагайдачний збирає двадцять тисяч козацького війська і на початку серпня 1618 року рушає на землі Московського царства.
На своєму шляху він захопив Путивль і Лівни, полонивши в Лівнах воєводу Микиту Єгупова-Черкаського.
Лівни були однією з невеликих фортець «засічної смуги», залога налічувала лише 940 людей. Козаки вчинили там таку різанину, якої встидалися би й турки. Бєльський літопис оповідає про це так: «А пришол он, пан Саадачной, с черкасы под украинной город под Ливны, и Ливны приступом взял, и многую кровь християнскую пролил, много православных крестьян и з жёнами и з детьми посёк неповинно, и много православных християн поруганья учинил и храмы Божия осквернил и разорил и домы все християнские пограбил и многих жён и детей в плен поимал». Разом з залогою та жителями загинув другий воєвода – Петро Данилов.