Ірена Карпа
Піца «Гімалаї»
Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
2011
© Ірена Карпа, 2011
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»,
видання українською мовою, 2011
ISBN 978-966-14-2051-8 (TXT)
Електронна версія створена Книжковим піратом http://knygypirat.blogspot.com/ за виданням:
Карпа І.
К26 Піца «Гімалаї» / Ірена Карпа ; передм. Ю. Іздрика ; худож. Muri . — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2011. — 400 с. : кольор. іл.
ISBN 978-966-14-1491-3
Ранок застає Редьку в ліжку з лептопом: вам лист! Хтось по той бік монітора радить їй відчинити — дзвінок у двері, а за тими дверима… несподіване здійснення Редьчиної мрії про мандри — дорогий GPS-навігатор: якщо повернути до магазину, грошей вистачить на заповітний квиток до Індії… Сестра Соня скидає героїню з небес на землю: краще б на роботу влаштувалася — он хоч піцу доставляти. Тільки от у Редьки, вочевидь, у крові дзен-туризм. Одна коробка з італійським їдлом стає для дівчини справжньою скринькою Пандори, і тепер вже інстинкт самозбереження жене її від київської піцерії через Ляйпціґ до Тибету. Піцу замовляли? А нове життя?
УДК 821.161.2
ББК 84.4УКР
Чарівна гора Ірени Карпи«Карпа залишається Карпою», — так можна було б почати, якби прізвище Карпа не набуло загрозливого поширення в наших гуманітарних сферах. Доведеться уточнювати: Ірена Карпа залишається собою.
У найновішому й наразі найбільшому за обсягом романі «Піца “Гімалаї”» читач упізнає інтонацію, манеру говорити, улюблені мотиви, гостру соціопатію й дошкульну самоіронію авторки книг «Фройд би плакав», «Перламутрове порно», «Добло і Зло». Проте уважний читач — а такі, на щастя, не перевелися — зауважить і ще дещо: еволюцію стилістики, майже фольклорну оповідальність, сюжетну вигадливість… втім, залишмо уважного читача на самоті зі своїми спостереженнями.
«Піца “Гімалаї”» — книга такою мірою різнопланова, що навіть той, хто прізвище Карпа на обкладинці бачить уперше, самостійно і без зусиль сам визначить для себе «про що», «для кого» та до якого жанру належить цей роман. Когось поглине захопливе road-movie з усім арсеналом обов’язкових елементів — таємницями, пошуками скарбів, небезпечними подорожами, екзотичним пригодами etc; хтось побачить тут чергове персональне дао, загорнуте в кілька шарів белетристичних фантиків; комусь почується звичайна родинна історія, котра передається з уст в уста, обростаючи невірогідними деталями й міфологічними обставинами. Схильні ототожнювати автора з його персонажами, шукатимуть у книзі документальні підтвердження чуток, які так охоче розпускає про реальну Ірену жовта преса, а високочолі «євроаспіранти» говоритимуть про пошуки героїнею роману власного identity.
Все це не так суттєво, бо не лише «кожна сестра отримає по кульчику», але й кожен брат — по комплекту альпіністського спорядження, так необхідного для сходження на свою персональну вершину.
Мені вже доводилося писати, що люди, народжені в горах, але змушені жити на рівнині, відчувають постійний дискомфорт, Площинні ландшафти, захаращені неоковирними рукотворними пірамідами — архітектурними, фінансовими, корпоративними, ієрархічними, якими там ще? — викликають у горян спочатку несприйняття, згодом — роздратування, ще пізніше — ностальгію і неуникний синдром втечі-повернення. Ірена народилася в черкаських низинах, проте Карпа за визначенням належала Карпатам, тож невдовзі магія гір, містика імен і топонімів таки спрацювали, і у своє доросле життя Ірена Карпа сходила вже з верховини. Протистояння зі світом горизонталей відбирає добрий шмат життя — Ірена пише провокативні нон-конформістські книжки, займається альтернативною музикою, вивчає мови, працює на телебаченні, знімається в кіно та відвертих фотосесіях і — подорожує, подорожує, подорожує. І якщо психічним рушієм цих мандрів був згаданий уже синдром втечі-повернення, то справжнім їх мотивом були пошуки вершини — тієї непідробної, нерукотворної вершини (не конче географічної), що її прагне кожна нормальна мисляча людина. В цьому, дещо метафоричному сенсі «Піца “Гімалаї”» — роман-сходження. Реальне сходження на реальну гору, ініціація вертикаллю, потрібна для того, аби усвідомити, що справжній Еверест знаходиться всередині, що найвищий твій пік розташований десь поміж гіпофізом і гіпоталамусом, а кисневе голодування, як і кожен піст, — корисний як для тіла, так і для душі.
Ірена Карпа повертається. Вона щоразу повертається. І хоча ніхто не знає, чи знайшла вона вже свою чарівну гору, найважливіше, що Карпа залишається вірною Карпатам і куди б не занесла її мандрівна планида, вона завжди шукатиме поглядом засніжені узгір’я.