— Ей, падруга, нє так бистра! — заверещав він. — Ета шо ти мнє прівєзла такоє?! Піцу што лі?
Редька отетеріла.
— Піцу. А що ж іще?
Лисина стала з кольору ружі кольору півонії.
— Ти чьо, авца? Ти каму хаміш тут?!!
— Я? Я не хамлю. — Редька розуміла, що в дяді поїхав його лисий дах, і ще раз спробувала завести мопед.
— Ета шо — шутка такая у вас?!
Дядя натис коло фірточки на якусь невидиму Редьці кнопочку. Наче з-під землі вискочили, як їх Редька називала потім, «двоє із ларца», блискавично стягли Редьку з її мопеда, сам мопед гупнув на землю, і потягли її в кам’яні хороми.
Слідом за ними в хороми зайшов і дядя, що відразу ж заходився істерично шукати якісь номери у своєму мобільному.
— Как, блядь, фамілія етай йобанай адвакатши? — верещав він фальцетом, питаючи чи охоронців, чи батареї в домі — результат був ідентичним. До одної з батарей охоронець причепив Редьчину праву руку. «Якийсь несправжній наручник… — мелькнула в Редьчиній голові віддалена думка. — З секс-шопу, чи що?»
Праву руку вона колись давно в дитинстві покалічила на саночках. Ну, не щастило дитині в зимових видах спорту. Змагаючись з одним малим родичем, вгаратала його в ковану огорожу, а сама відтак впилялася в сосну, невдало розквасивши правицю — та так, що зламалися одразу великий палець і мізинець.
Рука з того часу зажила і працювала нормально — почерк і так у неї завжди був не дуже. Тільки зрідка, як казала бабця, «на погоду», руку могло покручувати. А так, то самі переваги — рука вільно скручувалася в трубочку, так що можна було запросто носити, наприклад, веселі дитячі браслетики замість нудних дорослих. Тому, як тільки охоронець із м’ясним лицем зробив свою справу, Редька, попри весь свій страх, секретно втішилася. І хвилин за десять чи за півгодини — хто зна, скільки насправді минуло, поки їм жлобам набридло споглядати її кисло-невинне обличчя й вони вийшли на балкончик «пакуріть», Редька без особливого зусилля вислизнула з наручника й незачинених дверей «пріхожей с камінам». Смугастий дядя горлав десь уже нагорі, криючи хуями всіх, кого можна, й обіцяючи позапихати їм шматки тої піци не важко здогадатися куди. Може, Редька переплутала коробку й принесла йому курку замість лобстера? А на курятину в нього алергічна реакція, і він починає спорадично нестися?
Підняти мопед виявилося важче, ніж відкрити фіртку зсередини — всі ці понти з воротами на заздрість і страх ворогів виявилися смішними.
Хоч цього разу мопед завівся з першого разу. В багажничку ще була інша піца, менша, везти її слід було в центр, але чорта зо два. Редька чимдуж тікала подалі, не дивлячись, тиснучи на кнопку швидкого виклику Соні в телефоні. Зв’язок з абонентом відсутній.
— Шо це за хуйня, Сонічка?! — питала риторично Редька в телеграфних стовпів і маршруток. Що, як на зло, блокували рух на дорозі з особливою завзятістю.
Їй приходила купа смсів. Читати їх могла Редька хіба на світлофорах. Половина чогось була пустою. В деяких йшлося про те, що Соня знову на зв’язку. Дзузьки — варто було Редьці набрати сестру, як вона знову була поза зоною досяжності.
Черговий смс. Редька вже готова була запустити телефоном у лобове скло найближчого «Богдана». Вона чудово розуміла, що жлоби куритимуть не вічно, і щойно вони з’ясують свою дорогу пропажу, як за нею поженуться. Біжи, Редько, біжи!
«Номер рейсу VV3482. Сьогодні. 19.40. З собою паспорт».
Редька вже нічого не розуміла. Куди їй їхати, куди летіти, де ховатися? Єдина людина, що могла би хоч щось пояснити — Соня — тупо від неї морозилася. Редька на автоматі, нагло долаючи затори, мчала додому. Як мінімум, там лежить той паспорт.
В ліфті відчула, як щось тисне й колеться за поясом. Дістала запханий туди файл із рахунком про оплату. Знічев’я глянула на папірець. Що за…? Почекайте хвилиночку. (Редька аж забула вийти з ліфту, від чого він закрився, й довелося чекати, поки стара дротяна коробка прийде до тями).
Навіть із Редьчиним небагатим досвідом було ясно, що тут щось явно не так. Що за «разова ліцензія № 9876/2-10» від засмальцьованої дати? При чому тут «зовнішньоекономічні операції» до піци з морським гаддям і грибами, наритими свинями? І чого це ціну за піцу написано з п’ятьма нулями, ще й у заокеанській валюті??? Навпроти підпису голомозого гурмана стояло слово «начальник» і довга назва якоїсь мутної контори. Що за підстава, дорогенька Соню?