Лора Підгірна
Під чужим прапором
Присвячую патріотам — працівникам Таємного Легіону українських спецслужб.
Висловлюю щиру подяку усім причетним до створення і появи цього роману.
Деякі історичні події та участь у них реальних історичних осіб у романі змінені для більшої художньої виразності.
Слова та музика композиції «Шведіана», використаної у творі, люб'язно надані авторці їхнім творцем, Олегом Вітвіцьким.
1933 рік, березень.
Лондон, Блумсбері. Британський музей
Коли Елізабет Сеймур прибула на місце, сонце над Великим Лондоном тільки підіймалося. Сама собі дивувалася, навіщо було так рано залишати тепле подружнє ліжко і Маркові обійми. Але сьогодні для неї був особливий день — її перший робочий день як молодшої наукової співробітниці Британського музею, тож вона мусила пожертвувати тим, чим жертвувати не звикла.
Поцілувавши на прощання Маргариту, торкнулася вустами сонного Марка.
— Ти куди? — прошепотів він, знову вкладаючи її поряд із собою на ліжко — просто у елегантному картатому костюмі, новеньких панчохах і черевичках.
— Ти зіпсуєш мою зачіску, Маркусю. Мушу йти.
— На роботу? — тихо проказав він із ледь відчутною іронією у голосі. — Господи, оце дожився! Моя жінка працює!
Ліза розсміялася.
— Ти ж знаєш — повноцінною роботою це не назовеш. І по обіді я вже буду вдома. Ти ж справді нічого не маєш проти, Марку?
— Ні, — коротко відповів він, обіймаючи її ще міцніше. — Не маю. А може, — додав він за мить із посмішкою, — ну його, той твій музей? Залишайся вдома, біля мене тут так добре, тепленько… потім підемо гуляти усі разом… Я, ти, Марго…
— Hi-ні-ні! Не сьогодні! — вибираючись зі Шведових обіймів, заперечила Елізабет. — Не сьогодні, любий. Не у мій перший робочий день! І зустріч із куратором бібліотеки музею… Мені довірили сформулювати концепцію нового щоквартального випуску «Брітіш Мюзіум Квортерл», уявляєш? Це велика честь!
— Так, — проказав Марко, не розтуляючи очей. — Але я усе ж мав потаємну надію, що тобі той «квортерл»…
— Маркусю…
Швед нарешті розплющив очі, торкнувся Лізиної щоки поцілунком.
— Лізо… Я жартую. Звісно, іди. Нехай сьогодні буде твій перший чудовий робочий день.
— Обіцяєш, що ви із Маргаритою дасте собі раду? — із посмішкою поцікавилася Елізабет.
— Радше Марго дасть раду зі мною. — відповів Швед, смачно потягуючись у ліжку. — Але не турбуйся, ми з усім впораємося. Переодягнути я зумію, пляшечку з молоком дам… Іди, кохана, попрацюй досхочу! Тебе чекає Брітіш Мюзіум… як там його… Квортерл.
— Марку!
— Та жартую я, жартую. Іди, Лізо. Усе буде добре.
— Я страшенно хвилююся, — проказала вона знову Аж тіпає.
Швед сів у ліжку, поглядаючи на схвильоване обличчя дружини. Вона була прекрасна. Уся така до ладу — і зачіска, і одяг, і злегка підфарбовані вуста, які Ліза знову поправила після Маркового поцілунку.
— Знайшла чого хвилюватися! — гмикнув він. — У Тарноруді, під носом у більшовиків не хвилювалася, а тут — на тобі, через якийсь «квортерл» нервуєш!
— Точно усе буде добре? — перепитала вона, кидаючи оком за шовкову завісу, де у сусідній кімнаті спала маленька Марго.
Швед кивнув:
— Точно!
— А якщо раптом тобі знову заболить плече?
— Лізо, усе буде гаразд… — повторив він. — Не хвилюйся. Хоча у тебе ще є можливість махнути на усе рукою, зняти оцей елегантний костюм і залізти до мене під ковдру.
Елізабет заперечно похитала головою.
— Ні, ні, Маркусю. То я поїхала?
— Їдь з Богом. Гріфітс тебе відвезе і я пришлю його, тільки-но ти зателефонуєш і скажеш, що готова вирушати додому.
Тамуючи докори сумління і сумніви, Елізабет чоломкнула Марка на прощання, ще раз поглянула за шовкову завісу на ліжечко доньки і, махнувши рукою, зникла за дверима спальні.
Дорогою до Блумсбері раптом зрозуміла, що давно не бачила, як на світанні прокидається Лондон. Як тьмяніють над ним зорі, як пронизують перші сонячні промені повноводу і темну глибину Темзи, і біла вежа Тауера видається уже не такою похмурою, і навіть чорне вороння на нею кружляє по-весняному, жваво…
Тауерський міст, перетворюючись на живу істоту, гуде, чмихає, пульсує, салютує клаксонами лискучих нових автомобілів новому дню.