Ян зітхнув і вже більш прихильно подивився на Шведа.
— Ви ж не збираєтеся ті ящики вивозити у літаку до Лондона? — з надією у голосі запитав він.
Марко похитав головою.
— Звісно, ні! Ми заховаємо їх тут, у Москві! Так, щоб ніхто без нашого відома їх не знайшов. Можливо, з часом політична ситуація у світі якось переміниться, можливо, у Росії щось зміниться…
— Що, наприклад? — поцікавився Флемінг.
— Наприклад, помре Сталін, — прошепотів Марко. — Чи Україна здобуде незалежність… Чи… Я не знаю, Флемінгу, не знаю! Але тільки-но щось зміниться, я зможу їх вивезти звідси. До Києва чи до Лондона — залежно від обставин і ситуації!
— Я не знаю, що вам відповісти, Мак-Міллане, — стенув плечима Ян. — Ви страшенний відчайдух. Але хоча 6 скажіть, що ви конкретно замислили?
Марко глибоко вдихнув.
— Як гадаєте, — запитав він, — де, на вашу думку, у Москві можна заховати ці ящики зі скарбами так, щоб їх ніхто не знайшов?
Флемінг похитав головою.
— Уявлення не маю! — відповів уже спокійніше. — Я у Москві, якщо ви не помітили, Алексе, вперше. Як і ви, наскільки мені відомо… То звідки мені знати, де у совєцькій Москві існують такі сховки, аби там заховати усе це добро і ніхто його не знайшов? Біліберда якась!
— Зачекайте, зачекайте! — примирливо мовив Швед. — Думаємо без емоцій, Яне. Чи відомо вам, що на вашій батьківщині, Англії, під Лондоном існує інший Лондон — підземний?
— До чого ви хилите? — поцікавився Флемінг. — Звісно, мені це відомо…
— Хилю до того, що точнісінько така ж ситуація і з Москвою… Під оцим містом є система таємних тунелів та переходів…
— Але у нас немає ні карт, ні креслень тих підземних ходів… — розвів руками Ян. — Ми не знаємо, як туди увійти, де вони проходять… Чи придатні вони взагалі, щоб стати надійним сховком, і як доправити туди ваші скарби.
Марко видихнув.
— Яне… але зате ми знаємо, що у Москві із двадцять п’ятого року ведеться будівництво метрополітену! І тим, хто його будує, відомий стан найближчих підземних комунікацій, тунелів та підземель… А хто у нас причетний до будівництва метрополітену у Москві?
У Флемінга округлилися очі.
— «Метрополітен Віккерс»! — прошепотів він.
— Дякую, капітане очевидність! — гмикнув Марко. — Яне, ви забуваєте, що тут ми зі ще однієї причини. Сховок Річардса, у якому, можливо, ми і знайдемо те, що нам потрібно — карти, креслення, можливо, якісь підказки…
— Чорт! — лайнувся Ян. — Так, Річардс. Завтра судове засідання і завтра, наскільки мені відомо, виступатиме Анна Кутузова…
— Дивіться, що у мене є! — тріумфально вигукнув Флемінг, коли за кілька днів вони зі Шведом знову вийшли з «Націоналів» для своєї традиційної вечірньої прогулянки. — Сьогодні на засіданні не було нічого вартісного аж до самого вечора, але по обіді… Ось! Це скандал! Просто із зали суду! — прошепотів Ян. — Ось як у них шиється справа, Алексе… І клянуся, я це опублікую, нехай увесь світ читає!
Марко ковзнув поглядом по розгорнутому аркушу, списаному швидким, експресивним почерком Яна Флемінга. Уже сутеніло, тож прочитати щось було непросто. Певно, Ян страшенно поспішав, щоб занотувати діалог якнайповніше, тож Марко повернув аркуш під світло, що лилося згори від електричного ліхтаря, і розібрав наступне:
«Діалог свідка обвинувачення, техніка ДніпроГЕС, Зіверта й обвинуваченого — інженера „Метрополітен Віккерс“ Альберта Грегорі.
Зіверт: Тут є монтер „Метрополітен Віккерс“ Грегорі, який почав псувати устаткування і вчиняти інші диверсії… Я робив за 8 годин 5 ізоляторів. Грегорі за 12 годин тільки один… Коли йому було поставлено питання, він відповів, що він приїхав у Росію не працювати, а розжитися грішми.
Грегорі: Я не робив такої заяви.
Зіверт: Грегорі говорив нашим працівникам, мовляв, у вас тут люди не мають чого їсти, а у нього в Англії за 25 копійок їдять масло, білий хліб та інше. Взагалі він вів агітацію…
Грегорі: Але я не розмовляю російською!
Голова військової колегії Верховного суду СРСР, Василь Ульріх: Якою мовою Грегорі розмовляв?
Зіверт: Англійською.
Ульріх: Ви розумієте англійську?
Зіверт: Ні…
Грегорі: Ця людина ганьбить мою репутацію, і ви приймаєте цю заяву без доказів. Чи справедливо це?.. Я кажу, що якби ця робота була виконана у коротші строки, то від цього постраждала б якість роботи».