— То ти робиш справу, Марку, — безрадісно промовив Остапенко. — А я свою уже відробив… Для розвідної роботи я не годжуся, та й із такою пикою далеко не втечеш…
— Нам із тобою побалакати багато про що треба буде, Євгене. Але не зараз і не тут… Не в Москві… Буде іще у нас час, — Марко вкинув папки та карти знову до шухляди. — Усе для цього, брате, зроблю. А поки… вибираймося звідси.
Щойно вийшли, він знову притулив плесканці до таблички. Таємні двері повільно поповзли і стали непорушною стіною. Тільки в останню мить Швед з Остапенком встигли помітити, як там, у сховку, знову щось клацнуло і світло вимкнулося…
— Не дрейфіть, Флемінгу! Ваша матуся може пишатися вами, друже мій! Тепер ви станете героєм Великої Британії…
— Ага… Хіба посмертно, — відповів Ян, глипаючи на себе у дзеркало і поправляючи солдатську пілотку на голові. Хвацько зсунутий на бік військовий головний убір Янові попри все пасував. — Тільки ви, Алексе, напередодні нашого спокійного і безпечного відльоту до Лондона як двох законослухняних британських журналістів могли вигадати отаку чортівню! Усе повторюється точнісінько як у Харбіні!
— Так, схожість є… — зітхнув Марко.
— І чому я ще до цього не звик? І вічно, як баран, іду за вами слідом!
— Бо ви, Флемінгу, не баран, — гмикнув Швед.
— Ось тому я і передбачаю власну героїчну смерть у застінках ОДПУ від страшних тортур, а не щасливе повернення до старої доброї Англії із наступним врученням мені ордену з рук самого монарха, — скоромовкою відказав той.
— Нам — туди. Наступний поворот.
Кермо у руках Флемінга вправно крутнулося. Автівка завернула у нічний провулок і помчала у бік Краснопрудської до «Северного» депо.
— Пипоть би вам на язика з тими тортурами в ОДПУ! — проказав Швед. — У вас тільки про це і мова. Посмертно буде — це якщо моя авантюра…
— Наша. Наша авантюра, — поправив Флемінг.
— Добре, це якщо наша авантюра піде коту під хвіст, — виправився Марко. — А вона коту під хвіст не піде, бо у нас все вдасться. Уже вдається.
— Сподіваюся на те, — гмикнув у свою чергу Ян.
— Побачите! Ви ще свій роман про того Джейкоба… чи як там його… Джеймса Бонда напишете, викладете у ньому усі наші пригоди і розбагатієте на тому! — тихо проказав Швед.
— То ви, Алексе, у нас геній! — пхекнув Флемінг. — Викрасти вдруге вантажівку не складно, особливо якщо вона припаркована просто перед твоїм носом. А от змусити червоноармійців винести та повантажити ящики з музейними цінностями на крадену вантажівку, наче так і треба…
— Так… сторож мене в обличчя не бачив минулого разу, та й на охороні стоять не Рогалеві орли-«прослушники»… тож усе поки що іде гладко, — погодився Швед. — Ви, Яне, головне, не бовкніть щось англійською… бо отоді нам справді буде кінець і ваше похмуре пророцтво справдиться.
Флемінг кивнув.
— Мовчатиму. Вдаватиму німого солдата. А звідки у вас, мій друже, оті наші посвідки, мандати? Де ви їх дістали? Як я міг пропустити найцікавіше?
— У Клайда Річардса тільки чорта лисого у тому сховку не було.
— А форма, оці чоботи?
— Дала одна хороша дівчина покористуватися…
— Покоївка? Ота, що провела нас із «Націоналю» чорним ходом у двір?
— Саме вона. Завдяки їй ніхто не помітив, як два переодягнуті британські журналісти виходять вночі з готелю, чи не так? А форма — її чоловіка… Він у неї співробітник ОДПУ.
— Покійний? — запитав Флемінг.
— Ні, ще живий, — відповів Марко. — Тож вважайте, Яне, форму повернути треба буде. Він не знає, що ми її позичили… Не забрудніть її.
— Ні к бісу у совєтів офіцерська форма, — Флемінг ковзнув поглядом по Маркові. — Дешева якась…
— І не кажіть. Мені вона і без того аж вогнем пече. Але мусимо потерпіти. І я, і ви…
На під’їзді до депо вантажівку зупинили на контрольно-пропускному пункті.
Побачивши офіцера, солдат козирнув. Покликав старшого.
— Что там у вас, товарищ лейтенант? — поцікавився той, кинувши поглядом на застелені старим теном ящики на кузові вантажівки.
— В грузовике электромеханическое оборудование. Для метрополитена. Завтра прямо на рассвете монтировать начнут, — відповів Швед, простягаючи документи. — Пропускайте быстрее, хлопцы. Люди под землей на разгрузке ждут. Совсем ночь уже!
Той зам’явся, але сперечатися не став.