— То Дік, — сказав візник. — Він обожнює джигу.
— Діку! Навіть і не думай. У Святвечір — ніяких танців, — рішуче заявив старий Вільям. — От як годинник проб’є дванадцяту, танцюйте хоч до ранку.
— Правильно, Вільяме, правильно, — підтримав містер Пенні. — Якщо ми вже організували вечірку на Святвечір, то з поваги до небесної братії вона має обійтись принаймні без танців. У будь-які інші свята — будь ласка, але не сьогодні. Так що ніяких танців до опівночі.
Якраз у ту мить теплий мед вдарив у голову містерові Спінксу, і він вирішив втрутитися.
— Танці, — сказав він, — це ідеальне заняття для того, щоб набратися сил, покращити настрій і позалицятися до якоїсь красуні, особливо якщо ще й трохи хильнути! Танці — це добре. Але, якщо вже на те пішло, навіщо порушувати заведений порядок — правильно кажу, Річарде, Ройбене?
— Отже, вирішено: жодних танців до опівночі, — підсумував Вільям.
Хоча Ройбен з дружиною порядкували в домі на свій розсуд, коли мова заходила про релігію, тут останнє слово завжди було за старим Вільямом, чиє невміння справлятися з домашніми справами у цьому випадку цілком компенсувалося непохитністю переконань. Тому молодшим членам зібрання довелося змиритися й набратися терпіння ще на одну годину і сорок п’ять хвилин, тож погляд у них відразу став в’ялим і байдужим. Хоча співати пісні ніхто не забороняв.
За п’ять дванадцята знову почулося тихе лаштування десь із глибин будинку. І коли годинник нарешті пробив останній удар, з’явився Дік з інструментами напоготові й пороздавав їх музикантам. Старий Вільям охоче зняв свою'*віолончель зі звичного цвяха і, відкинувши всяку набожність, провів рукою по струнах.
Розпочали з народного танцю під назвою “Тріумф, або Слідом за коханою”. Візник запросив місіс Пенні, а місіс Деві танцювала з містером Пенні, який так поважно закидав голову, так старався випростати спину і так значуще блискав окулярами, що майже порівнявся за зростом із містером Деві. Містер Шайнер, тридцяти п'ятирічний фермер і церковний староста за сумісництвом, радо прийняв запрошення на вечірку, продемонструвавши дивовижну здатність вмить геть начисто забути про всі події минулої ночі. Перше, що впадало в очі при зустрічі з ним, — це налитий кров’ю погляд, уривчасте дихання і ланцюжок від годинника. Його рот наче застиг у подобі похмурої посмішки, так до кінця й не усміхнувшись. Незважаючи на всі спроби фермера, гарненька, струнка й причепурена міс Фенсі Дей дісталася Діку, оскільки містер Шайнер, як людина багатша, поводився аж надто самовпевнено, запрошуючи її на танець, тоді як Дік був дуже чемним.
Поки наша героїня повертається на своє місце серед інших дам, давайте роздивимось її краще. Зростом вона трохи вища за середнє. Найвиразніша її риса — це гнучкість, яка надає рухам легкості та плавності, особливо в танці. Карі очі, обрамлені гострою й тонкою дугою брів, які нагадують не що інше, як вигини двох нот, яскраво блистять. Іноді цей блиск пом’якшується тінню задуми, яка на мить може приглушити, хоча ніколи повністю не гасить кокетливі іскорки, які, між іншим, ніколи не розгоряються настільки, щоб вийти за межі порядності. Вигин губ — так само чіткий і м’який, як і вигин брів. Ніс правильної форми, що, варто сказати, немало важить, адже всім добре відомо, що на сотню красивих ротиків та оченят приходиться лише один гарний носик. Додайте до цього пишне темно-каштанове волосся й легке біле плаття з блакитними вставками — і ви зможете приблизно уявити собі цю молоду дівчину, яка вирізнялася серед решти жінок, наче квітка серед коренеплодів. А танці тим часом продовжувалися. Містер Шайнер, скориставшись своєрідними правилами танцю, покинув свою партнерку та заволодів дамою Діка, і пара пронеслася через всю кімнату, наче молоді, що спішать до вівтаря. Дік відскочив назад, з усіх сил намагаючись здаватися незворушним, хоча насправді мав досить дурнуватий вигляд, який аж надто явно засвідчував його незгоду з такою втечею. Дік зціпив зуби, намагаючись тримати себе в руках, коли раптом міс Фенсі й містер Шайнер повернули назад, і Дік із неприхованим завзяттям взявся за руки зі своїм суперником, щоб утворити арку над головою міс Дей (мабуть, звідси й пішла назва танцю). Після цього він знову мусив відпустити її до містера Шайнера, який витанцьовував так завзято, що, здавалося, його ланцюжок теж танцює всіма своїми частинами. Візник теж не шкодував ніг, аж все його масивне тіло затрусилося, як желе. З обличчя місіс Пенні, яка, танцюючи з Ройбеном, завжди боялася за свою безпеку, протягом всього танцю не сходила сором’язлива посмішка — через цю звичку в неї вже навіть зморшки з’явилися, а замість очей виднілися лише вузенькі щілиночки. З майже рабською покірністю, приправленою страхом, вона повторювала за візником усі без винятку танцювальні рухи, навіть ті викрутаси, до яких час від часу вдавався Ройбен зі своєю багатою фантазією.