— Та чого можна чекати від тих, хто не знає, що таке заробляти собі на хліб тяжкою працею?
— А я думаю, що він тут ні до чого, це все вона — вона воду каламутить!
— Та ні, навряд чи. Він весь із себе якийсь недоладний. Взяти хоча б його вчорашню проповідь.
— Узагалі-то проповідь була задумана досить навіть непогано, але ж він не зміг і двох слів до ладу зв’язати. Написати написав, а от розказати не зумів.
— Ну, може, проповідь і добра, може, навіть і не гірша, ніж у старого Еклезіаста, але, вочевидь, вона залишилася на папері.
Затягуючи останній стібок, містер Пенні дозволив собі відірвати очі від роботи і вставити кілька слів:
— Оратор з нього ніякий — тут не посперечаєшся.
— Багато кому в голові все плутається, коли доводиться виступати перед людьми, — зауважив Спінкс.
— Може, годі вже про це, — втрутився візник. — Що нам з того, хороші в нього проповіді чи погані? Не в тому ж справа.
Містер Пенні проткнув шилом ще одну дірку, протягнув через неї нитку, знову підвів очі і, затягуючи нитку, сказав:
— Важливіше те, що він зробив, — містер Пенні зморщився, докладаючи титанічних зусиль, щоб натягнути нитку, а тоді продовжив: — Не встиг приїхати, як одразу взявся нам утовкмачувати, наскільки важливо ходити до церкви.
— Точно, — підтвердив Спінкс, — першим же ділом.
Містер Пенні, побачивши, що спромігся заволодіти увагою присутніх, із вдячністю прийняв її, облишив шиття і вдихнув якомога більше повітря, ніби ковтаючи таблетку:
— Потім він захотів затіяти в церкві ремонт, доки не зметикував, скільки це буде коштувати і скільки з тим мороки. Тоді його запал одразу згас.
— Швиденько згас.
— Далі він суворо заборонив хлопцям під час служби класти шапки в купіль.
— Ага, заборонив.
— І так весь час — то одне, то друге, а тепер ще й оце...
Не знайшовши достатньо переконливих слів, щоб закінчити речення, містер Пенні натомість щосили потягнув нитку.
— А тепер він хоче безцеремонно виставити нас із хору, — сказав візник після півхвилинної мовчанки, але зовсім не для того, щоб пояснити несподівано обірвану думку містера Пенні, яка й так була всім зрозуміла, а щоб нагадати про причину, з якої вони зібралися.
Якраз у цей момент до дверей підійшла місіс Пенні. Як і всі хороші дружини, зазвичай вона вела з чоловіком полеміку, не менш запеклу, ніж між торі та вігами[5], але в разі потреби стояла за нього горою.
— Треба визнати, у нього точно не всі вдома, — відповіла вона одразу на всі репліки, що долітали до неї знадвору. — Куди йому до бідолашного містера Ґрінхема. (Так звали старого священика.)
— Той принаймні не заявлявся в розпал робочого дня, ставлячи тебе в незручне становище.
— Оце вже точно. У містера Мейболда, може, і добрі наміри, але це вже в жодні ворота не лізе. Ані попіл просіяти, ані підлогу вимити, ані помиї винести — нічого спокійно не зробиш. Ви тільки подумайте, я вже кілька днів не можу винести помиї, хоч бери й викидай у димар чи через вікно. Варто мені тільки вийти з ними на поріг, як він тут як тут: бачте, зайшов спитати, як у мене справи. А що може бути гірше, ніж коли джентльмен заходить до тебе в дім, а ти тут прання затіяла?
— Та він, бідолаха, мабуть, і не розуміє, що створює незручності, — вступився за містера Мейболда візник. — Він нікому не бажає зла. Зі священиком вже як пощастить: маємо, що маємо, аби не гірше.
— Здається мені, що він заглядається на міс Дей, — задумливо мовила місіс Пенні, — хоча, може, я й помиляюся.
— Та ні, там нічого такого, — запевнив дід Вільям.
— Ну, час покаже, — відповіла місіс Пенні, і з її тону було зрозуміло, що вона залишилася при своїй думці.
— От містер Ґрінхем був священик так священик! — сказав Боуман. — Він приходив до тебе максимум раз на рік. Можна було робити, що хочеш, іти, куди хочеш, і не боятися раптово наткнутися на нього.
— Так, розумний був священик, — сказав Майкл.
— За весь час він до нас тільки раз і зайшов, і то, щоб сказати моїй бідній дружині — упокій, Господи, її душу!
— що вона може більше не відвідувати службу, оскільки живе від церкви далеко, а років їй уже немало.
— А коли доходило до вибору псалмів і гімнів на неділю, він давав нам повну свободу. “Та ну вас до дідька! — каже. — Пілікайте, що хочете, тільки мене не займайте!”
— Достойний був чоловік. Він ніколи і слова не казав, коли ми, бувало, зберемося погуляти чи повеселитися та й пропустимо його проповідь або коли хтось припізниться з хрестинами, якщо дитина вже аж надто неспокійна. Добрий той священик, який не створює своїй парафії зайвих проблем.
5
Торі та віги — англійські політичні партії. У 1667 р. у палаті общин була сформована партія опозиції — так звана “партія країни”, якій протистояла “партія двору”. За обома партіями закріпилися лайливі прізвиська, якими вони називали один одного: Whigs(партія країни) — людина поза законом; Tory (партія двору) — ірландський грабіжник. Під цими назвами обидві партії увійшли в історію.